Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Iнтерпретатор лисенківської спадщини

Людмила Давимука по-новому відкриває українську класику
6 лютого, 2003 - 00:00

На тлі закликів про відродження національної культури, які час від часу з’являються, музика все ще перебуває в становищі бідної родички. А ті музиканти, які присвятили себе виконанню української музики, опиняються у становищі людей, яких покарано за власну ж ініціативу. Співачку Людмилу Давимуку можна заслужено віднести до самовідданих пропагандистів української музики. Рідко які «Київ-Музик- Фести» чи «Прем’єри сезону» обходяться без її участі. У її репертуарі твори Лесі Дичко, Левка Колодуба, Мирослава Скорика та багатьох інших композиторів; спеціально для її голосу було написано «Монологи Джульєтти» Віталія Губаренка, «Пісні кохання» Лесі Дичко, «Вірочка» Юрія Іщенка.

Ще в роки навчання в Київській консерваторії Людмила захопилася творчістю нашого класика Миколи Лисенка. І відтоді його твори весь час у репертуарі співачки. Починаючи з 1988 року вона взяла участь у фестивалях музики М. Лисенка в Києві, Львові, Таллінні, Ризі, Дрогобичі, Полтаві, Коломиї. Було виконано 11 тематичних концертних програм — від камерних мініатюр до оперних сторінок. Понад 30 романсів Лисенка було записано до фондів Українського радіо. Багато творів прозвучали вперше після десятиріч забуття. Ентузіазм Людмили Давимуки допоміг відродити з темряви архівів єдину оперу іншого українського класика — Кирила Стеценка «Іфігенія в Тавриді».

Музика потребує інтерпретатора. Ноти мертві доти, доки їх не заспіває співак, не зіграє піаніст, не виконає оркестр. І всі наші спроби поглянути на минуле музичного мистецтва марні доти, доки те, що склав композитор, не пропустить через свою душу виконавець. Лише тоді музика стане частиною нашої культури (в широкому значенні цього слова).

Треба віддати належне — Людмила Давимука майстерно виконує вокальну музику М. Лисенка. У її інтерпретації перед нами з’являється ціла галерея образів: поетичні мрії, побутові сценки, драматичні жіночі долі. Значну частину «лисенківських програм» було втілено в життя з ініціативи самої співачки, тому всі організаційні та фінансові проблеми лягли на її плечі — від оренди зали та запрошення учасників до створення програмок. У результаті професійна співачка вимушено перетворюється на адміністратора. Допомогу надають лише земляки з чернігівського земляцтва.

…Час спливає, а дійової програми державної підтримки національного мистецтва так і немає. Може, справді нам не потрібна українська музика?

Наталя КУЛЯЄВА
Газета: 
Рубрика: