Красива пара й один з найкращих музичних проектів України, відомий далеко за її межами. Двадцять років вони разом на сцені. Хтось скаже, що немає нічого дивного в тому, що піаністи виконують разом дуети.
Дуетна фортепіанна музика тут існує завдяки чудовим музикантам — Ірині Алексєйчук і Юрію Коту. Композитори дуже люблять писати дуетну музику для двох або одного рояля, для чотирьох, шести і навіть восьми рук. А для піаністів це особливе провадження часу, це таке спілкування, яке складно порівняти з будь-яким іншим, так само це і свято для слухача. У кон'юнктурі вітчизняного виконання вони трапляються не часто.
Нещодавно на сцені Національної філармонії України Ірина та Юрій виконали велику програму із двох відділень. Вони почали з Шумана. Адже легендарні Роберт і Клара також грали разом, тільки у них в дуеті композитором був Роберт, а тут — навпаки. Іра Алексєйчук пише для дуету, і вона може розраховувати, що свої твори виконуватиме разом з Юрою Котом.
Слідом за Шуманом дует зіграв «Слов'янські танці» Антоніна Дворжака, які композитор писав, переживаючи період творчого та життєвого підйому. Його надихнули «Угорські танці» Йоганнеса Брамса. У принципі, за об'ємом «Танці» можуть претендувати на окрему концертну програму, але Юрій та Ірина вирішили на цьому не зупинятися, закінчивши ними своє перше відділення.
Друга частина програми почалася з прем'єри — твору «В поисках безмолвностей» для Ірини, Юри, повітряних дзвіночків і ритуального любовного шепоту японки, що слугують фоном за принципом мультимедійного bgsound. У деяких слухачів виникли асоціації з «Юноною й Авось» Олексія Рибникова, коли Кончита читає вечірню молитву перед появою Резанова. Пошепки, з придихом, збиваючись, неначе передчуваючи неминучість. І найбільш вдалого художньо-драматичного прийому годі було й шукати. Щось схоже було у творі Ірини Алексєйчук. Безумовно, це інтимна лірика, красива, завжди різна, вічна, у виконанні красивого дуету майстрів високого класу.
У фіналі другого відділення Алексєйчук і Кот грали «Симфонічні танці» Сергія Рахманінова. У репертуарі фортепіанних дуетів цей твір повинен неодмінно бути обов'язковим, як свідчення справжнього дуету, який відбувся. І знову танці... Спочатку фантастичні, а ще раніше — нариси балету про скіфів. Але «Симфонічні танці» ніхто ніколи не виконував, хоч писалися вони для легендарного М.Фокіна. Зате Рахманінов створив варіант для двох фортепіано, і не можна сказати, що це перекладення, тому що партитура була закінчена пізніше, через 19 днів. Не можна також однозначно сказати, що це два варіанти одного і того ж твору. У деяких фрагментах, звичайно ж, композитор адаптував один до одного симфонічну та фортепіанну фактуру (це ознака перекладень). Але в інших фрагментах він проакцентував абсолютно різне. «Симфонічні танці» до цього дня залишаються нерозгаданими. Загадок у них більше, ніж зрозумілого: абсолютно несподівані цитати, натяки, стилізація... І мова навіть не про середньовічну Dies irae, яку свого часу процитував Гектор Берліоз у своїй знаменитій «Фантастичній симфонії», тим самим надавши їй інфернального підтексту (відтоді її композитори використовували як тему та символ смерті). Усе оркестрове полотно третьої частини «... танців» виткане із цієї теми. Чому Рахманінов поставив її поруч з іншою цитатою: знаменним розспівом Києво-Печерської лаври «Богородице Діво, радуйся»? І чому він зблизив їх інтонаційно? Але після «Симфонічних танців» Рахманінов більше нічого не написав... Очевидно, все, що він хотів, — виказав у цьому творі.
На біс Ірина й Юрій виконали «Коломийки». Передуючи цей виступ, Алексєйчук сказала, що вони написані «для двох фортепіано, двох піаністів і деяких частин їхніх тіл». Піаністи виконали їх надзвичайно весело й комічно, поставивши три крапки у цьому вечорі.
