Дорога пані Ларисо!
Даруйте за таке звертання. Але — воно від душі. Розумію, наскільки дорогий вам час, і все ж пишу.
З моменту відкриття виставки перебуваю в її силовому полі.
Йшла на неї зацікавленою (пам’ятаєте моє: «Я дуже хотіла вас побачити!»?), а повернулася закоханою.
Враження від експозиції не було б таким яскравим і значущим без вашого виступу та спілкування з аудиторією.
Я не слухала — всотувала в себе кожне ваше слово, кожну сентенцію.
Того було досить, аби зустріч із вами стала подією 2010 року в моєму житті.
Мій виступ, здається, не всі зрозуміли.
Йшлося в ньому скоріш не «про історію одного знімка», а про те, яке враження на моїх краян справила публікація світлини «Полісянка з чорницями» у «Дні».
На саму Марію, на односельців. Газету розглядали, читали, вчителі носили на уроки. І якщо хтось випростався при цьому, низький уклін вам і вашому дітищу!
З Новим роком та Різдвом Христовим!
Мої полісяни і я, Олександра Кондратович, Луцьк.
P.S. У п’ятничному номері (17-18 грудня 2010 р.) з великим задоволенням прочитала про Івана Шведа, який мешкає за кілометр від Марії Багнюк.
Зателефонувала Ігореві Шведу. Усі щасливі безмірно.
Віднині ви ще й наша шанована Полісянка! Вітаю!
