Хто сказав, що у собак є лише інстинкт і немає почуттів? То хіба могли б вижити ці двоє, якби їх зв’язував лише інстинкт?
...Їх привезли й викинули в одному з віддалених районів Києва наприкінці березня 2010 року. Розгублені, мокрі, брудні, голодні, вони бродили декілька днів разом із зграєю інших собак серед байдужих людей, не розуміючи, що з ними сталося. Вони боялися підходити близько до людей — бо вже встигли натерпітися від них: стусани, побої, зашморг ловця на шиї, людська байдужість до дворняжок, якими наповнене все місто.
Так вийшло, що зграя зникла, а вони залишилися. Удвох на всьому білому світі. Він — кривоногий звичайний пес-дворняга, на якому ніколи не зупиниться погляд людини — НЕ породистий, НЕ гарний, НЕ молодий, НЕ охоронець. Вона — дрібна кошлата собачка, боязка та недовірлива. Кому вони потрібні??? А потрібні вони виявилися перш за все один одному...
Ніхто ніколи не дізнається, чи жили вони разом до того, як доля закинула їх у незнайоме місце. Але там, звідки їх привезли — а це місце називається «Городянка» — вони точно були разом. У тісній клітці Він допомагав Їй вижити: поступався правом на миску, захищав від інших собак, зігрівав своїм теплом у холодні ночі. І опинившись на вулиці, із зламаною лапою, яка постійно ниє на місці перелому, Він продовжував піклуватися про Неї. І коли Її одного дня вирішили забрати в будинок, Він, ні секунди не вагаючись, пішов за тими, хто Її забрав...
Прийшовши в будинок і довіривши свою любов людині, він впав і заснув... Він спав майже добу — адже тепер Він був упевнений, що вони обоє не пропадуть. І можна нарешті трохи розслабитися. А прокинувшись, Він із вдячністю притиснувся до того, хто врятував їх від голоду, спраги та виснажливої боротьби за виживання...
Не перестаєш дивуватися з того, наскільки тонкі та інтелігентні собаки породи «двіртер’єр»: потрапивши до міського помешкання, собаки, які звикли до життя на вулиці, з першого ж дня зрозуміли й прийняли розпорядок і умови життя людини. Леля і Хатіко (а як же ще можна назвати благородного пса, який не зрадив свою подругу?) — золоті собаки, яких варто пошукати. Єдине, за що можна на них сердитися — це за те, що вночі вони прагнуть забратися на ліжко й тісно притиснутися до людини. Але ж це й зрозуміло — вони дуже скучили за ласкою, добром, теплом, нормальним ставленням. Скучили за людиною, за Господарем.
Історія собак зачепила не одне серце. Добрі люди вирішили увічнити таку віддану любов і зробили Леле і Хаті незвичайний дарунок, влаштувавши їм... справжнє весілля! У серпні 2010 року, в присутності безлічі представників ЗМІ та телебачення, Леля і Хатюша отримали шлюбне свідоцтво. Наречена навіть була, як і належиться, у весільному вбранні!
Любов і ніжність, які світяться в Його бурштинових добрих очах — воістину людська. Цих собак не можна розлучати! Вони пройшли жах і пекло Бородянки, випробування суворою вулицею — не кожна людина витримає таке. Вони заслуговують на те, щоб жити разом у домі, де їм більше ніколи не доведеться виживати, виживати і ще раз виживати. Вони вірять людині й люблять її — і ця любов сторицею відплатиться тому, хто оцінить вірне, віддане, золоте собаче серце.
Якщо ви хочете стати родиною для Лелі (метис китайської чубатої, сука, біло-чорне забарвлення, вік близько трьох років, стерилізована, щеплена) і Хатіко (дворняга із золотим серцем, пес, вік близько семи років, стерилізований, щеплений), телефонуйте: 063 953 46 37, Ганна.
«ГНОМ» — міське незалежне об’єднання міні-притулків (helpdog.kiev.ua) висловлює величезну вдячність редакції газети «День» за можливість допомогти тваринам, які потрапили в біду, і змінити їхнє життя на краще.
