Самуїл Якович Маршак народився у Воронежі, в єврейській сім’ї. Його батько був заводським техніком, талановитим винахідником. Прізвище Маршак є скороченням, що означає «Наш вчитель рав Аарон Шмуель Кайдановер» і належить нащадкам відомого рабина й талмудиста. Раннє дитинство майбутнього письменника та перекладача минуло в Острогозьку (під Воронежем). Навіть після того як його батько знайшов роботу в Петербурзі й перевіз туди всю родину, Самуїл зі старшим братом залишилися в цьому невеличкому містечку — через відсоткову норму євреїв їм і до провінційної гімназії ледь вдалося влаштується, пише РІА «Новости». Вчитель словесності прищепив хлопчикові любов до класичної поезії, заохочував перші літературні спроби майбутнього поета. Самуїл Якович був хлопчиком дуже начитаним. Він записував рідкісні слова, підбираючи їх на вуличках робочого селища, на зборах, під час бенкетів, намагався заримувати найнезручніші для цього слова у віршах, які записував то на папері, то на скатертині, а траплялося й просто старався запам’ятати.
Один iз поетичних зошитів Маршака потрапив до рук відомого російського критика та мистецтвознавця Стасова, який потурбувався про долю юнака. З допомогою Стасова він переїхав до Петербурга, вступив до однієї з найкращих гімназій, цілісінькі дні проводив у публічній бібліотеці, де працював Стасов.
1904 року в будинку Стасова Маршак познайомився з М. Горьким, який поставився до нього з великою цікавістю й запросив на свою дачу на Чорному морі, де Маршак лікувався, вчився, багато читав, зустрічався з різними людьми.
1906 р. у зв’язку з посиленням політичних репресій після революції 1905 року Маршаку довелося покинути ялтинську гімназію. Свою освіту він продовжив в Англії на факультеті мистецтв Лондонського університету, куди вступив 1912 року. Маршак почав перекладати вірші, але робив це не на замовлення, а з любові — так само, як писав власні ліричні вірші. Його увагу привернули англійські й шотландські народні балади, поет другої половини XVIII—першої чверті XIX століття Вільям Блейк, прославлений і зарахований до класиків через багато років після смерті, та його сучасник, який помер ще в XVIII ст., — народний поет Шотландії Роберт Бернс. Роберт Бернс під пером Маршака вдруге народився — вже росіянином. Він також познайомився з англійським, напрочуд дотепним дитячим фольклором. Відтворити російською мовою ці важкі для перекладу класичні вірші, пісеньки та примовки йому допомогла давня обізнаність з російським дитячим фольклором.
Маршак також ознайомив читачів з поезією В. Шекспіра, В. Вордсворта, Д. Кітса, Р. Кіплінга, Д. Байрона, Д. Родарі, народними баладами й піснями. Переклади Маршака зібрані у багаторазово перевиданих збірках «Английские баллады и песни», «Избранные переводы» та інших.
Маршак підніс мистецтво перекладу на абсолютно новий рівень. Як він сам зазначав, тоді друкувалося багато перекладів з французької, бельгійської, скандинавської, мексиканської, перуанської й іншої поезії, але тяжіння до всього закордонного було настільки великим, що чимало поетів вважали за краще не перекладати, а хизуватися у своїх віршах іноземними іменами та слівцями.
Більшість віршованих перекладів були справою рук літературних ремісників, які часто спотворювали й оригінал, з якого перекладали, й рідну мову.
1914 року Маршак повернувся до Росії. Оселившись у Петрограді, він цілком присвятив себе дитячій літературі. Одна за одною виходять книжки його віршів: «Детки в клетке», «Пожар», «Сказка о глупом мышонке», «Книжка про книжки» та інші, що витримали безліч видань. І навряд чи знайдуться діти, які б не читали «Багаж», «Почту», «Вот какой рассеянный», «Мистер- Твистер». Згодом твори Маршака для дітей увійшли до збірки «Сказки, песни, загадки», яка неодноразово перевидавалася.
Маршак очолив один з перших радянських дитячих журналів — «Новый Робинзон», навколо якого збираються талановиті дитячі письменники. На його сторінках уперше почали друкуватися Борис Житков, Віталій Біанкі, М. Ільїн, майбутній драматург Євген Шварц. Тут виступили зі своїми першими книжками А. Гайдар, М. Ільїн, В. Біанкі, Л. Пантелєєв, Д. Хармс, М. Заболоцький та багато інших письменників. Тут же вийшла й книжка Олексія Толстого «Приключения Буратино».
Маршак був першим співробітником Максима Горького, який створив Видавництво дитячої літератури (Детгиз). 1937 року редакція розпалася — декілька редакторів були заарештовані за доносом. Цього ж таки року сам Маршак мало не загинув. Лише дослідники його творчості знають, що в радянські роки він ходив буквально «по лезу ножа». Смерть Сталіна 1953 року врятувала Маршака від неминучої загибелі за часiв «боротьби з космополітизмом», бо його ім’я неодноразово згадувалося в матеріалах знищеного Єврейського антифашистського комітету.
Під час Другої світової війни віршовані фейлетони Маршака з малюнками Кукриніксів постійно друкувалися в «Правде», «Окнах ТАСС», військових газетах і журналах. Відмовитися писати їх він не міг — запідозрили б у недостатній «партійності».
Коли Маршак пішов з журналу, він написав дві п’єси — казку «Двенадцать месяцев» і «Горя бояться — счастья не видать», переклав дуже багато віршів; написав нарис про поезію Олександра Твардовського, що вийшов окремою книжкою; друкував у журналах статті про поетичну майстерність, що згодом увійшли до збірки «Воспитание словом». Маршак був не просто релігійним, а дуже релігійним. Після його смерті під подушкою знайшли зачитані до дірок Псалми Давида. Відповідаючи на запитання онука, чому він не їде до Ізраїлю, Маршак як істинний цадик склав нову притчу: у Біблії сказано, що Бог пощадить місто, що потопає в гріхах, якщо в ньому залишиться 40 праведників, а якщо залишиться лише десять, то горе цьому місту, а якщо я поїду, то не залишиться й десяти... Приблизно так відповів Маршак, за спогадами його онука, відомого лікаря-нарколога. Це при тому, що Маршак свого часу був особисто знайомий з фундатором Ізраїлю Бен- Гуріоном. А його двоюрідний брат був генералом ізраїльської армії й відзначився у війні 1947 року.
Iз 1959 по 1961 рік літературним секретарем у Маршака працював відомий російський телеведучий Володимир Познер. А потрапив він до нього завдяки своєму захопленню — перекладав з англійської поетів XVII століття. Ці переклади потрапили до Самуїла Яковича, й він схвалив захоплення випускника біофаку МДУ, який вів листування письменника із закордонними колегами, видавцями й шанувальниками.
Помер Самуїл Якович 4 липня 1964 р. Залишилися записи його колеги й друга Корнія Чуковського про останні дні Маршака: «Ми жили тоді в санаторії. Сліпий, оглухлий, отруєний антибіотиками, виснажений безсонням, подряпаний до крові через страшну алергію, він повною мірою зберіг свою потужну літературну потенцію... Він сидить біля столу напівмертвий, на столі купа рукописів... «Щоб відволіктися від смертельної туги, — каже він, — я за ніч переклав сім віршів»...
