У Кореї її називають бодук, у Китаї — вей-чи, а найбільш відома назва цієї гри в Україні все ж японська. Го — гру в камені — вважають найдавнішою інтелектуальною настільною грою. Їй уже 4 тисячі років, і за віком вона набагато випереджає навіть шахи. Спочатку гра виникла в Китаї та Кореї, а потім з’явилася і в сусідній Японії. А європейці відкрили для себе го на початку XIX століття, коли разом із багатою культурою країни Вранішнього сонця перейняли і мудровану, але надзвичайно цікаву розвагу.
Правила го, з одного боку, досить складні, з другого, — досить зрозумілі для тих, хто в дитинстві грав у «народну» гру — точки. Мета гри — захоплення території опонента шляхом оточення його фігур (каменів). У результаті, той, хто впорався з цим завданням краще, виграє. На відміну від тих же шахів, першими ходять чорні, зате білі отримують бонус у півбала. Тому в грі, де підрахунок ведеться на цілі бали, нічиєї бути не може. Досить цікаво Всесвітня федерація го, яка базується в Токіо, підраховує рейтинг гравців. Гравець, який зіграв на любительських турнірах сто партій, отримує перший дан. У любительській лізі він може просунутися до шостого дана. Коли ж досягає рубежу сьомого дана, спортсмена автоматично зараховують до профі. Тут він може удосконалитися в грі максимально до дев’ятого дана. Проте таких майстрів у світі небагато. Навіть у Японії та Кореї їх налічується не більше як два десятки. А у Європі їх узагалі можна перерахувати на пальцях однієї руки. Немає у європейців і професійної федерації го, що не є дивним. Основні турніри проводять усе-таки в Азії, на батьківщині старовинної гри. І багато європейців спеціально виїжджають до цього регіону, щоб тренуватися в бойових умовах і, якщо пощастить, узяти участь в одному з професійних чемпіонатів світу. А таких там чимало. Кожна з трьох країн-законодавиць мод у го проводить свій. Переможець отримує титул Кисей, що в буквальному перекладі означає священний гравець.
Європейська любительська федерація го розквартирована в Амстердамі. Вона також щорічно проводить свої чемпіонати. Їх спонсує фонд Інга. Цей тайванський мільярдер, який помер кілька років тому, був великим шанувальником гри і довгі роки прагнув вивести го за межі південно-східної Азії і зробити з неї світовий феномен.
Федерація го України нараховує близько 300 чоловік. Багато любителів азіатської гри не входять до її складу, але є завсідниками українських турнірів. А таких, крім безпосередньо Відкритого кубка України, нараховується чимало. Любителів го взяли під своє крило посольства Японії, Китаю і Кореї, кожне з яких влаштовує чемпіонати на кубок свого посла. Профі, як і в більшості європейських країн, у нас поки немає. Зате впритул до гросмейстерського показника наблизився Дмитро Богацький, який нещодавно закінчив інститут та який має шостий дан. Є в Україні майстри і п’ятого, і четвертого дана, багато хто з них займається ще й тренерською діяльністю, як, наприклад, Юрій Плющ і Василь Скачко, які мають розряд четвертого дана. Вже протягом багатьох років завдяки їхнім (і не тільки) зусиллям Україна представлена на любительських чемпіонатах світу. Сильна школа го, завдяки старанням ентузіаста Юрія Шевчука, у Рівному. Особливою гордістю українців є молоде покоління гравців. На юнацькому чемпіонаті Європи, який нещодавно завершився у Каннах, двоє наших хлоп’ят — 11-літній Ігор Зайцев та 10-літній Артем Качановський — зайняли перше і друге місця відповідно, випередивши росіян, яких вважають найсильнішими на континенті.
