Київський муніципальний театр опери й балету для дітей та юнацтва пропонує публіці різноманітну програму на будь- який смак. Тут єдине місце в нашій столиці, де можна почути «Карміну Бурану» Карла Орфа — енергетично заряджену музику, яка буквально захоплює слухача своєю потужністю, плавними крещендо від піанісимо до фортисимо.
Уперше солісти й оркестр театру під керівництвом Олексія Баклана разом із Державною чоловічою капелою ім. Л. Ревуцького й жіночим хором Київського музичного училища виконали «Карміну Бурану» 1995 року (на честь 100-річчя від дня народження її творця). Меломани зможуть пригадати, як надзвичайно прозвучав цей твір на майдані Незалежності, коли глядачами стали одночасно тисячі людей... До речі, жанр сценічної кантати, що заявив про себе з появою 1936 року цього твору, де рівноправно поєднуються музика, танець і сценічна дія, вимагає простору. А в Муніципальній опері сцена невелика, й постановники «Карміни Бурани» змушені були відмовитися від балету. У театрі вигадали цікавий режисерський хід — ефектно розмістили в центрі всю групу ударних. Вийшло так, ніби серце — всередині організму, який живе в ритмі його пульсу. Від неї йде колосальний заряд, який вражає кількістю інструментів (барабан, ксилофон, металофон, тимпани, трикутник, дзвони й дзвоники), а все разом — немов акумулюючи загальну енергію хору, розташованого з різних боків сцени, оркестру в ямі, солістів...
Напевно, не багато глядачів знають історію створення сценічної кантати. Її літературною основою Карлу Орфу послужив рукописний збірник віршів і пісень XII сторіччя, віднайдений композитором у каталозі антикваріату. До початку XIX сторіччя рукопис зберігався в баварському Бенедиктинськом монастирі, а 1847 року був уперше виданий цей каталог як безцінний зразок лірики мандруючих співців і поетів (вагантів і голіардів). Частина текстів належить відомим авторам Середньовіччя: Абеляру, Архіпоету Кельнському, Вальтеру фон дер Фогельвейде, але більшість віршів — невідомим поетам. Із більш ніж 250 текстів Орф відібрав 24, серед яких застільні, танцювальні, сатиричні пісні, любовна лірика й п’єси духовно-філософського змісту. На першій сторінці збірника була відтворена середньовічна гравюра «Колесо фортуни». Образ колеса, яке то підносить, то безжалісно скидає людину, став основою композиції твору: «Буду царювати — царюю — царював — утратив царство».
Кантата відкривається велично-сумним прологом, в який входять два номери: «Фортуна — володарка світу» та «Я оплакую рани, заподіяні мені долею». Потім іде просвітлена й життєстверджуюча частина «Навесні» — як свято, яке прославляє пробудження природи, з хороводами, іграми й танцями. За нею — сатирично-глузлива частина «У таверні», герої якої виконують застільні пісні й складають гімни Бахусу. Так, «Утрачена людина» оповідає про те, як погубила безсмертну душу й тепер «улещує тільки плоть свою»... І знову оберт колеса — третя частина «Двір любові», яка оспівує торжество щастя. Кульмінацією цього прославляння любові звучить «Гімн Венері», однак на урочистій ноті він раптово уривається грізним акордом і вигуком «О, Фортуна!», завершуючи повний оберт невблаганного колеса долі...
Магія музики Карла Орфа, звучання древньої латини й староєвропейських мов зачаровують слухача. Оркестр Муніципальної опери (диригент Олексій Баклан), хор під керівництвом Анжели Масленнікової, й солісти — Ольга Фомічова (сопрано), Віктор Плетюх (тенор) і Михайло Нагірний (баритон) демонструватимуть найвищий професіоналізм і даруватимуть зустріч із величною музикою.
