Традиційно в День міста відкрився Міжнародний фестиваль театрів для дітей «Інтерлялька». Затишний Закарпатський обласний Театр ляльок «Бавка» гостинно відкрив свої двері численним глядачам, гостям та учасникам IХ фестивалю.
Задумана у 1991 році тогочасним директором Театру ляльок Олександром Туряницею, нині директором фестивалю, «Інтерлялька» за роки свого існування перетворилася на престижний міжнародний форум лялькового мистецтва. Про Фестиваль знають у світі, його занесено до Календаря міжнародної організації лялькарів УНІМА.
21 СПЕКТАКЛЬ ЗА ТИЖДЕНЬ
Урочисте відкриття «Інтерляльки» відбувається на площі біля театру. Величезні ляльки- маски, талісмани фестивалю — Марічка та Іванко — виводять на сцену колективи прибулих театрів. За сім днів жителі Ужгорода встигли звикнути до мальовничої картини — веселі гурти маленьких глядачів, які розтяглися по набережній Ужа і поспішають перейти через міст до улюбленого театру. У цілому глядачі подивилися 21 виставу з театрів України, Угорщини, Словаччини, Німеччини, Польщі, Росії, Сербії, Литви, Чехії, Болгарії, Білорусі, Боснії та Герцоговини.
Крім оцінки глядацької, професіоналізм учасників фестивалю оцінювало міжнародне журі на чолі з визнаним режисером лялькового театру професором Леонідом Поповим. Воно визначило кращих у цілій низці номінацій. Фестиваль ніс високу місію, знайомлячи дітей з театральним мистецтвом, розширюючи їхній обсяг знань про культуру інших країн. В ігровій формі, без умисної дидактики, вистава може легко і весело розповісти дитині про всі людські цінності, вічні істини, переконати в перевазі добра над злом, навчити любити свою землю і поважати інші народи. Заради цього власне «Інтерлялька» й задумувалася і продовжує своє творче життя.
Незважаючи на різницю творчих шкіл, манер, сценічних культур, драматургічних пристрастей, слід відзначити прагнення всіх театрів до пошуку нових форм, творчого експерименту. У всіх виставах фесту переважала присутність живого плану — тенденція, яка не втрачає в ляльковому театрі актуальності вже протягом останніх років тридцяти. Це одна з основних проблем, які стоять перед лялькарями. Добре, якщо лялька поруч з актором залишається в пріоритетному положенні і виконує ту роль, яку повинна мати в ляльковій виставі, а якщо ляльці відводиться місія ілюстрації власного акторського самовираження ляльковода? Без сумніву, актору вдасться «переграти» ляльку, але помилковість такого шляху очевидна. Так відбувається знищення суті лялькового мистецтва. Позитивний і творчий шлях розвитку — це емоційний сплеск фантазії всередині жанру, пошук можливостей «оживлення» ляльки та предметів за допомогою образності та сучасного сценічного рішення. Це, зрештою, бажання зробити лялькову виставу таким цікавим та винахідливим видовищем, щоб у дітей не залишилося сумнівів, що театр — це набагато краще, ніж, наприклад, мультфільм.
МАРІОНЕТКИ, ТІНІ І ВСІ, ВСІ, ВСІ
...Зійшло багатолике лялькове сонечко, по-різному відображаючи світло гранями свого вітража-обличчя. Злетіли з сідал господарські півні, добродушно «замугикали» воли, повільно повернувшись один до одного головами, і утворили своїми силуетами українське подвір’я: з затишними віконцями та вишитими рушниками на них, з плетеним тином і жовтолицими головками соняшників. Так створив Ужгородський театр «Бавка» у виставі «Дерев’яне диво» Ірини та Яна Златопольських (режисер Олександр Куцик) модель всесвіту в історії життя однієї сім’ї. Вистава, яка отримала диплом у номінації «Акторський ансамбль», показова у плані драматургії та візуального образного рішення, а також акторського виконання. Притчевість, національна основа: музика, українські традиції та обряди — про це розповідається маленькому глядачеві доступно і видовищно. Постановка настільки повчальна, що після такої вистави і у юного глядача може виникнути бажання пишатися своїм родом, своєю землею.
На «Інтерляльці» був справжній бенкет різних видів ляльок, систем ляльководіння, лялькового дизайну. Маріонетки виробляли чудеса в «Гала цирку Гокеліні» Дрезденського Театру Фундус-Маріонеттен та існували в нереальному світі інтерпретації «Лісової пісні» Лесі Українки у виставі студентів Київського національного університету театру, кіно і телебачення ім. Карпенка-Карого, а маріонетка-малюк Альоша з вистави «Чорна курка або підземні жителі» А. Погорельського Вітебського театру «Лялька» протистояв грізним силам підземного царства, представленим величезними масками у барвистих лицарських костюмах.
Єдиною традиційною ляльковою виставою (з системою ширм-декорацій та тростевими ляльками) була робота Івано- Франківського театру «Кривенька качечка» Я. Грушецького. Виносні ляльки вийшли статичними та малофункціональними у виставі «Чарівне дерево» Р. Неупокоєва Чернівецького театру ляльок. А от виносні ляльки Луганського театру ляльок в інсценізації «Ночі перед різдвом» «відпрацювали» яскраво і соковито, передавши весь колорит гоголівських персонажів, а задіювання різних форм (планшет, тіньовий театр) зробило дійство насиченим і візуально красномовним.
Великих розмірів і надзвичайно цікаві за дизайнерським рішенням ляльки були у виставах «Принцеса на горошині» Г. Х. Андерсена Сербського театру ляльок із Крагуєваца та «Тигреня Петрик» Г. Янушевської та Я. Вільковського Полтавського театру ляльок. Витончені лінії фігур ляльок — мешканців королівства в’юнкого зеленого горошку — аристократичного принца, майбутньої принцеси, інших претенденток на право нею бути створювали враження нереальних, красивих персонажів, існування яких можливе лише в казці. Яскраві звірі — жираф, папуги, тигри, страуси, слони, виконані в технологічному стилі суворих графічних ліній, передавали повне відчуття африканських мотивів та атмосферу джунглів.
Справжнім казковим полотном сприймалася вистава «Сніжна королева» Г.-Х. Андерсена польського Театру «Маска» із Жешува. За цю виставу, а також постановку «Маленька крапелька» Н. Гернет Каунаського театру ляльок режисер Олега Жюгжду (Білорусь) було відзначено дипломом у номінації «Режисура». Вистава «Сніжна королева» отримала ще два дипломи — у номінації «Сценографія» та «Акторська майстерність». За допомогою стилізованих під уламки криги декорацій постановником створюється холодний світ Сніжної королеви. Вона, мармурово-біла, безпристрасна і ніби безтілесна лялька, створена, до речі, з драпіровок тканин, лише синіми вогниками очей запалює страх та зло. Як легко потрапити у світло цих очей! Режисер винахідливо вирішує відомий сюжет, створюючи динамічні мізансцени подорожі Герди. Органічно працюють актори та ляльки, у їхній взаємодії — майже відчутне перетікання енергії, що робить ляльку ніби живим предметом, розумною людиною.
Побували глядачі й на ярмарковій виставі — «Пригоди Петра Івановича Уксусова» — Театр «Сказ», Новокузнецьк. Традиційний російський Петрушка розважав і потішав усіх, «знаходячись» у людині-ширмі: кругла, одягнута на артиста, вона приховувала його і давала можливість піднятими руками легко змінювати рукавичкових ляльок. І так разом з кмітливим балалаєчником, актором, який діє в живу, Петрушка зумів перемогти всіх своїх недоброзичливців.
Своєрідною була вистава «Савітрі» чеського Театру «Лішен» із Брно, створена за мотивами давньоіндійського епосу «Махабхарата». Це був тіньовий театр з використанням цікавих світлових та звукових ефектів і філігранною роботою витончених стилізованих ляльок. Історія про те, як принцеса Савітрі силою свого кохання вирвала з лап смерті коханого чоловіка, супроводжувалася автентичною живою музикою, яка створила атмосферу часів древньої Індії. За що й отримала диплом у номінації «Оригінальне музичне оформлення».
Феєрверк акторського виконання, поєднання класичної музики та сучасної інтерпретації, режисерського трактування та сценографічного рішення спостерігався в дитячій комічній опері М. Лисенка «Коза-дереза» Рівненського театру ляльок (режисер Л. Попов). У виставі представлений цілий перелік техніки ляльководіння, яка органічно поєднувалася з живим планом. Веселе дійство кружляло всією сценою, здавалося, простору за ширмою мало для казкових героїв. Вони так і норовили «вирватися» на простір авансцени і продемонструвати свої таланти. «Коза-дереза» — приклад прагнення творців вистави максимально наблизити її до сучасних дітей, зуміти зацікавити їх у яскравій ігровій формі українською класичною музикою, нашою прекрасною культурною спадщиною. Виставу було нагороджено дипломом у номінації «За оригінальність та фантазію у втіленні опери в ляльковому театрі».
СКРИНЬКА IЗ СЕКРЕТОМ
Гран-прі «Інтерляльки» отримав Вільнюський театр «Леле» за виставу «Музична скринька» В. Одоєвського. Ця постановка дивовижна за формою, чистотою ідеї та простотою її художнього втілення, найвищою сценічною культурою. Всього лише три актори створюють алегорію моделі пізнання світу через існування звичайних предметів. Вони вивозять на сцену три скриньки на високих ніжках. Ось із скриньки меншої з’явилася смішна головка хлопчика, чіпкі ручки вхопилися за кермо велосипеда, колеса якого теж якось магічно з’явилися внизу скриньки. Дві скриньки більші розкрилися, як дверцята шаф, трансформуючись, перетворилися на тата і маму Хлопчика. Винахідливість в освоєнні предметів, які прямо на очах перетворюються на героїв казки, віртуозна і вражає фантазією постановника. Вирішивши піти від одвічного бажання дитини дізнатися, що знаходиться всередині будь-якого предмета, режисер і художник Юлія Скуратова будує всю виставу на дослідженні, що ж там усередині. Метафора «всередині кожного з нас — цілий світ» працює наочно і повчально. Цікаво, що вистава, яку грали литовською мовою, була зрозумілою, настільки талановито і образно вирішено її візуальний ряд. Так, сварка батьків наштовхує Хлопчика на необхідність шукати відповідь на питання людського взаєморозуміння. Ожилі внутрішності старої музичної скриньки, яку він розбирає, ніби повертають молодість батьків, а з нею повертається і щастя в дім. Фінальна точка по-справжньому художнього твору — сімейний фотоальбом, який з’явився, із сторінками, що перегортаються. Вони настільки реальні, що навіть стирається відчуття їхнього контрасту зі смішними схожостями чоловічків. Під звучну нехитру мелодію до глядачів приходить проста думка, закладена у виставі, — про важливість цієї тонкої гармонії взаємовідносин дітей та дорослих, про необхідність створення злагоди та миру в сім’ї. І впевненість, що від маленького щастя в кожній сім’ї складеться одне велике щастя на всій землі.
