У Музеї історії міста Києва відбувається виставка «Сучасний японський живопис». Представлені на ній картини передали у дар Музею Асоціація японських художників і Муніципалітет міста Кіото, побратима Києва, ще у 1983 році.
Протягом минулих після цього років навіть найсміливіші формальні пошуки японських художників втратили конфліктну несумісність iз консервативним сприйняттям наших глядачів і мистецтвознавців. Сьогодні вони уявляються цілком традиційними зразками сучасного мистецтва.
Враховуючи точку зору японських теоретиків мистецтва, сучасним живописом Японії прийнято вважати все, що було створено у країні з 1868 року, після революції Мейдзі. Не втративши своєї споглядальної природи, японський живопис допустив до арсеналу власних виражальних засобів деякі прийоми європейського реалізму. Продовжуючи паралелі, є спокуса у вільних розчерках туші, що втрачають звичну схожість з натурою, побачити вплив західного авангарду. Але непорушність світоглядних ідеалів Сходу, схильного до контакту з чужими ідеями, але не до відмови від власних у цих дослідах, швидше дозволяє побачити тут новий виток древнього мистецтва каліграфії. У творах, які безпосередньо стосуються традиційного стилю, використовуються споконвічні матеріали: рисовий папір, шовк, туш. Привносячи у прийоми передачі природи нюанс європейського пейз ажного живопису, художники Кіото тим самим підкреслюють чаклунство, приховане у реальному ландшафті. Вважаючи, що картини природи, створені деревами і квітами, мають певну енергетику, здатну впливати на людей і передавати їм певну життєву силу, автори пейзажів не допускають у свої картини випадкових елементів, немов розчищаючи канал для енергії, яка спрямована на глядача.
Схожий на короткі вірші хайку, що використовують кодові слова для передачі моменту однієї з пір року, японський живопис здатен мінімумом технічних прийомів передати цілий калейдоскоп емоцій, викликаних картиною природи. Колористичний мінімалізм, такий невластивий європейському розумінню мальовничості, немов підтверджує думку японців про те, що колір потрібен для того, щоб примусити речі розчинитися у пустоті.
Здійснивши у ХХ столітті небувалий стрибок у сферу сучасних технологій і залучення до кола власних інтересів новітніх винаходів цивілізації, Японія в області образотворчого мистецтва зберегла найглибше розуміння традиції. Не вдаючись до її консервації, а естетично відточуючи закладений у ній потенціал.
Уміння розпізнавати у простих формах навколишнього світу вишуканість вищої гармонії чудово продемонстроване в картинах, ретельно відібраних японською стороною в подарунок київському Музею.
