Знову дзвінок. Телефонують весь день без угаву... Чи це телефонують люди, які хочуть узяти собаку, чи які хочуть віддати? Гадай не гадай, на дзвінок відповісти потрібно. Схрещую пальці і... «Добридень, ви з Амстаффкоманди? Тут стаффочка на дорозі метушиться. Що робити?» Ну ось, знову не вгадала. Що робити — даю телефон дівчат із Амстаффкоманди й чекаю на результат. Вердикт: забирати, звичайно ж. Не залишати ж її метушитися між смугами на пожвавленій трасі.
Питання — як вона туди потрапила — для нас уже вирішене. Не міг же собака сам забігти в таке місце, де будинки далеко, а обабіч дороги лише сад і гаражі. Не міг знічев’я метушитися там на одному й тому ж місці, ризикуючи кожну секунду потрапити під машини, які мчать. Викинули, зрадили, позбулися, як від обридлої речі.
Якими звичними стали для нас ці слова, якими стандартними стали історії наших підопічних. Світ став цинічним, люди стали черствіші. Людині вже нічого не варто викинути на вулицю живу істоту як непотрібний мотлох. І нема ні розкаяння, ні жалю, ні боязні хай не за собачу, а навіть за свою душу. Адже всі ми з дитинства знаємо — зло і зрада повертаються нам сторицею. Але ні, люди вважають за краще не думати про це, вважають за краще заплющувати очі й закривати серця, виправдовуючи себе словами — «це всього лише тварина»...
Добре, що не всі такі. Добре, що є й небайдужі люди. Як дівчина, яка побачила розгублену стаффочку на дорозі, знайшла потрібні телефони й зателефонувала. Як хлопець з нашої команди, який відразу помчав на допомогу і забрав собаку на якийсь час до себе. Як люди, які допомагають нашим підопічним матеріально, як люди, які допомагають нам морально. Завдяки цим людям у собаки, яка перебуває в буквальному розумінні в одному кроці від смерті, з’явився шанс на життя.
Тепер це не бездомна бродяжка-смертниця. Тепер у неї є ім’я — Клавочка, у неї є їжа й дах над головою, про неї піклуються. Клава молода, їй близько двох років. Мабуть, раніше ніхто по-справжньому не займався її вихованням і, хоча вона й знає первинні команди, на жаль, у неї є певна агресія щодо тварин. Але у Клави, попри те, що її зрадили, як і в кожного амстаффа або пітбультер’єра, є невід’ємна риса — вона вірить людям, дуже їх любить і дуже прагне сподобатися людині.
Клава, пробувши лише два тижні під нашою опікою, вже стала краще слухатися й ходити на повідці, із задоволенням вивчає нові команди й робить чималі успіхи. У люблячих руках Клавочка обов’язково стане прекрасним слухняним другом і вірною захисницею. Головне — знайти ці люблячі руки, знайти людину, яка більше ніколи не зрадить. А Клавочка відплатить за цю любов сповна, адже вона стафф — собака, готовий віддати життя за свого Єдиного Справжнього Господаря!
Якщо ви готові стати господарем цього чудового собаки, просимо вас дуже серйозно поставитися до такого рішення. Стаффи — вірні й чуйні компаньйони, але за природою, зберігаючи нестримну любов до людей, можуть бути агресивні до інших тварин. Нам би дуже хотілося, щоб майбутній господар Клави, розуміючи свою відповідальність, міг дати собаці не лише любов, але й продовжити дресуру, розпочату волонтерами, поставився дуже серйозно до того, що його товариш — все ж таки собака, що потребує особливого підходу. Якщо ви готові познайомитися з Клавою, телефонуйте до волонтерів із Амстаффкоманди: 097-333-02-03 (Оксана), 063-953-46-37 (Ганна).
«ГНОМ» — міське незалежне об’єднання міні-притулків (helpdog.kiev.ua) висловлює величезну вдячність редакції газети «День» за можливість допомогти тваринам, які потрапили в біду, і змінити їхнє життя на краще.
