Українці продовжують знайомство з фундаментальною книжкою, що побачила світ понад місяць тому в серії Бібліотеки газети «День», — «Сила м’якого знака». До редакції надходять відгуки. Автори ідеї «Сили м’якого знака» досягли мети: запущено нелегкий, проте необхідний процес переосмислення українцями власної історії.
Цікаво, що наразі чи не найбільше реакцій маємо з Криму. Саме там у вересні головний редактор «Дня» Лариса Івшина провела кілька перших презентацій книжки. Активними учасниками всеукраїнського обговорення стали кримські татари. Їм, як і українцям, ще належить відтворити свою історію. Проте важливо, що кримськотатарські інтелектуали розуміють: це історія «під одним дахом» з українцями.
Еміне ДЖЕППАР, аташе Міністерства закордонних справ України:
— Римський політик і філософ Марк Тулій Цицерон так казав про історію: «Перше завдання історії — утриматися від брехні, друга ж — не приховувати правди». Ці слова відомого філософа не втрачають актуальності й нині. Здається, він зумів крізь століття передати істину про цю часом неоднозначну науку.
«Сила м’якого знака» — сила правди історії українського народу. Це сила, за якою стоять десятки авторів, які несуть правду своєму народові. Знати правду — важливо, бо на цей фундамент закладаються міфологеми та ідентичність народу, що є «паспортом у цивілізації» (Л. Івшина). Видання «Сила м’якого знака» — це історія про унікальність українських людей, про їхній власний шлях. Російський імперський погляд на цей шлях не такий, бо завдання полягало в укоріненні іншої ідентичності для реалізації «великодержавних планів».
Сьогодні українська інтелектуальна еліта, провідник високої культури та духовності, має можливість повертати Руську правду через факти та аргументи. Читаючи дослідження Станіслава Кульчицького, Ярослава Дашкевича, Олександра Палія, починаєш переоцінювати «систему координат», вектор історії радянської школи змінюється під упливом цієї залізної логіки та правдивої історії.
Історія кримськотатарської державності теж є заручницею нечемного поводження з минулим. І нам сьогодні також дуже важливо знати не тільки свою правдиву історію, а й поєднання історії українців та історії кримських татар у всій їхній повноті та складності. Тому й у цій царині ще попереду слово за глибинними, фундаментальними роботами та дослідженнями рівня «Сили м’якого знака». Переконана, що дослідження відносин України і Сходу, задумане редакцією на майбутнє, буде таким же глибоким та правдивим, багатоплановим та актуальним.
Важливо, що українці та кримські татари — народи, що живуть поряд під дахом України — знали правдиву історію один одного й мали можливість нести цю пам’ять, бо безпам’ятство — несвідомий шлях із заплющеними очима коридорами сучасності.
Гульнара АБДУЛАЄВА, історик:
— Історія — наука цікава, приховує безліч загадок, ребусів і... нестикувань. На жаль, таке трапляється, коли по кілька разів на догоду новому уряду переписуються дати, події, підганяються надумані факти — і видається офіційна «правдоподібна» версія.
І дуже добре, що сьогодні пишуть, видають книги, які можуть пролити світло на багато історичних подій, фактів і показати їх абсолютно з іншого, об’єктивного боку, без фантазій і прикрас.
Книжка «Сила м’якого знака» — тому підтвердження. У ній правдиво викладено матеріал про минувшину українського народу — спадкоємця могутньої Київської Русі, чия історія, традиції, духовна і матеріальна культура впродовж століть зазнала спотворення з часів Російської імперії. Наразі не згадуватимемо, як у знаменитому XVIII столітті вітали історичні підробки, артефакти, які видавали за оригінали і, відповідно, нібито проливали «світло» на історію великоросів, залишаючи на задвірках або зовсім не визнаючи минуле слов’янського народу — українців. У книзі показано, як історію великої держави — Київської Русі — просто вкрали у справжніх спадкоємців — сучасних українців. І, можливо, той, хто сьогодні прочитає цю книжку, зробить для себе справжнє відкриття і зрозуміє, що й сьогодні українську минувшину привласнюють ті, хто не може правдиво розповісти про власне коріння.
«Сила м’якого знака» — це багаторічний аналіз минулого України. І він украй важливий не лише для самої України, але й для всієї Європи, оскільки європейське суспільство дозріло, аби прийняти історичну правду в повному обсязі.
І наостанок хочеться відзначити, що історію українського або, скажімо, кримськотатарського народу ніхто не напише краще і правдивіше, ніж це зроблять самі українці чи кримські татари.
Авторам хочеться висловити вдячність за монолітну і таку важливу працю. Адже очищувати зерна від полови — завдання далеко не просте. А полови в історії у нас предостатньо...
