Тут, мабуть, варто пояснити. Який зв’язок між Його Святійшеством Іваном Павлом II і Його Величністю — футболом? Щоб розібратися, варто зробити маленький історичний спортивний екскурс.
...Вітчайдушна футбольна лихоманка італійської першості часом заставляла навіть завзятих католиків пропускати богослужіння. Але тільки не ірландців. Так сталося, що відмінивши відповідальне тренування перед матчем проти «Скуадри Адзурри» збірна Ірландії у повному складі чекала аудієнції у Папи. Особливо, говорять, хвилювався голкіпер ірландців Патрік Боннер. За його словами, у попередньому матчі він молив Бога, і Господь прийшов йому на допомогу. Збірна Ірландії перемогла команду Румунії, залишивши свої ворота у недоторканності.
Двері кімнати для аудієнцій розпахнулися, і на зустріч футболістам вийшов Іван Павло II. Папа привітав ірландських гравців із чудовою грою, удостоївши всіх своїм рукостисканням. Коли настала черга Боннера, Папа затримався біля голкіпера. «Ви чудово граєте. Я можу говорити про це як спеціаліст. Знаєте, в дитячі роки я також грав у футбол. Ми з вами колеги — я також був воротарем», — сказав він, поглянувши на Патріка й додав: «Я дуже добре брав пенальті...»
Кароль Войтила вчився у Вадовицькій гімназії і там пізнав футбол. Пізніше, будучи студентом найстарішого в Польщі Ягеллонського університету в Кракові, захищав ворота збірної факультету польської філології. Заняття спортом не заважали навчанню Кароля. Він успішно закінчив перший курс і перший сезон університетського футбольного чемпіонату. Другого, нажаль, було не суджено...
Першого вересня 1939 року гітлерівська Німеччина напала на його батьківщину. У Кракові були закриті середні і вищі навчальні заклади. Як і тисячі його співвітчизників, Кароль жив і не знав, чи наступить завтрашній день. Майбутній Папа став робітником краківського хімічного заводу «Сольвей». У 1942 році поступив на теологічне відділення підпільного університету. Вдень працював, а вночі слухав лекції, часто під загрозою смерті...
Після війни Кароль Войтила закінчив семінарію й 1 листопада 1946 року прийняв посвячення в духовний сан. Певно, що про серйозні заняття спортом священнику думати не приходилося. Але Божий принцип: «В здоровому тілі — здоровий дух» — змушує священнослужителів підтримувати гарну фізичну форму. Адже приходиться витримувати великі навантаження під час служб, обрядів, таїнств.
Кароль Войтила не забував про спорт ніколи. Правда, на футбольному полі він появлявся все рідше і рідше. Надавав перевагу заняттям гірськими лижами. І тепер, коли Івану Павлу II вже перевалило за вісімдесят, він любить відпочивати в горах. Іван Павло II катається на снігокаті, виробляючи часом фантастичні віражі й виписуючи на своєму сніжному мотоциклі граціозні піруети.
Але й футбол не забутий. Ватікан, держава, котра немає вільної площі, щоб розмістити футбольне поле, проводить свій національний чемпіонат на римських стадіонах. Вісім команд щорічно змагаються за право отримати головний приз із рук самого Папи Івана Павла II...
Йому не вдалося одягнути ворoтарський светр футбольної збірної. Але Божою владою йому вказано зайняти головний пост для захисту всіх обездолених, принижених і страждучих людей, хто вірить у Господа. І пост його у воротах Світла — назавжди, адже Сатана в будь-яку хвилину готовий скористатися з помилки Божого Голкіпера.
