Суперечка, хто сильніший у футболі, команда зірок чи команда-зірка, має історію щонайменше в кілька десятиріч. І спалахує вона періодично з більшою чи меншою силою. Валерій Лобановський, який був тренером світового масштабу, послідовно відстоював пріоритет команди-зірки. Футбольний чемпіонат Євро-2008, який щойно закінчився, вочевидь додає матеріалу для нових дискусій. Із одного боку, у фіналі зустрілися команди, які мали в своєму складі яскравих футболістів зі статусом знаменитих зірок — в національній збірній Німеччини їх було менше (хіба що Баллак і Лєман), у іспанців більше (Касільяс, Рамос, Торрес, Пуйоль, і, можливо, Вілья). Щоправда, на чемпіонаті Баллак, в тому числі з причини травм, був далекий від кращої форми. Та й Лєман не завжди демонстрував високий клас. Іхні фінальні візаві у ранзі зірок під час змагань своє реноме підтвердили. Але з іншого боку, на Євро-2008 збірна Іспанії перемагала в кожному матчі і в підсумку виграла головний приз насамперед за рахунок чудово поставленої її тренером Арагонесом дисциплінованої і організованої командної гри. Гри без явного лідера, хоча дехто із спортивних оглядачів висуває на це місце Торреса. Яскравих футболістів було обмаль в командах Росії та Туреччини, які пробились до півфіналу — хіба що Аршавін та Акінфєєв у росіян. Та останнім ще треба закріпитися у статусі зірок європейського масштабу. Схожа картина спостерігалася і в інших командах. Хіба що в збірних Італії та Франції (чемпіона та віце-чемпіона світу) було найбільше справжніх зірок, але всі ці гравці вже давно зараховані до когорти великих, і переважна більшість iз них перебуває на спадi кар’єри. Показово інше — не з’явилося нових імен, які б здивували й захопили своєю грою шанувальників футболу. В жодній команді. І це вже тенденція, якщо не закономірність. Причому чемпіонатів Європи та світу, як мінімум, останніх 6 років. Не пригадується, щоб на цих змаганнях «вистрілив» і прорвався у число зірок хтось iз молодих і невідомих до того широкому загалу гравців. Їхні герої заробили собі зіркову популярність ще в клубах, де виступали на той момент, а на міжнародних чемпіонатах підтверджували її або примушували засяяти більшим блиском.
Особливий голод, і Євро- 2008 наочне тому підтвердження, на яскравих гострих нападників. Ліга чемпіонів, до речі, також продемонструвала цю тенденцію. Не хотілося б робити похмурих висновків, але загалом гравців цього амплуа, яких можна віднести до суперзірок (враховуючи у тому числі учасників плей-офф цьогорічних європейських клубних кубків), можна перерахувати на пальцях обох рук. І тих, хто «спалахнув» в останній рік, серед них нема. Тому представляється, не є випадковістю, що за форвардами, які вміють забивати голи і вправно це роблять, у Європі йде справжнє полювання. Але провідні багаті клуби останніми роками займаються в основному тим, що перекуповують їх один у одного. Показові у даному контексті плани трансферу Вільї з «Валенсії» до «Челсі». Повторимось, нові суперголеадори практично не з’являються, і претенденти на ці місця рівня англійця Руні, француза Анрі, бразильця Роналдо (кращих його часів), нашого Шевченка (на цьому тлі у нього небагато конкурентів навіть зараз), того ж Торреса, не поспішають заявити про себе. Не спроможні поки заповнити вакуум і молоді бразильці, що перебралися до європейських клубів — Пато і Робіньо на даний час не демонструють класу зіркового масштабу. Схоже, що «тотальний» футбол, родоначальником якого вважається збірна Голландії зразка 1974 року, і який передбачає максимальний універсалізм у діях гравців, футбол, який нині найчастіше приносить потрібний результат, поступово нівелює особливості того чи іншого амплуа. І найбільше це відбилося на чистих форвардах, яких стає все менше в командах — дуже часто в стартових складах на Євро- 2008 виходив всього один нападник. Чи триватиме ця тенденція надалі, і чи приведе до зникнення голеадорів як класу — питання відкрите. Можливо, десь в юнацьких командах підростають нові нападники, які невдовзі здивують футбольний світ, і нинішній їх дефіцит є тимчасовим явищем. Але не можна виключити, що загальне зростання рівня життя як у Європі, так і в таких футбольних південноамериканських країнах, як Бразилія та Аргентина, знижує привабливість футбольної кар’єри для молодих людей, особливо в такому амплуа, як форварди. Крім того, раз у раз європейські оглядачі починають говорити про зниження популярності футболу в тих країнах, де він був культовим видом спорту.
Але, думається, варто закінчити на оптимістичній ноті — чемпіонат у Австрії та Швейцарії пройшов цікаво; цікавіше, принаймні, попереднього. Вистачало гострих красивих двобоїв, яскраву гру як з точки зору її організації, так і техніки виконання, загальної результативності й видовищності, продемонстрували гравці, що стали чемпіонами Європи — збірна Іспанії себто. Як не парадоксально це звучить, її слід назвати насамперед командою-зіркою, а не командою зірок. І командою без нових зірок. Як і в інших командах, багато голів в ній забивали півзахисники і захисники. Але, слід визнати, то були гарні голи.
ДО РЕЧІ
Символічна збірна Євро-2008
Воротарі: Джанлуіджи Буффон (Італія), Ікер Касільяс (Іспанія), Едвін ван дер Сар (Голландія).
Захисники: Босінгва (Португалія), Філіп Лам (Німеччина), Карлос Марчена (Іспанія), Пепе (Португалія), Карлес Пуйоль (Іспанія), Юрій Жирков (Росія).
Півзахисники: Хаміт Алтинтоп (Туреччина), Лука Модрич (Хорватія), Маркос Сенна (Іспанія), Хаві Ернандес (Іспанія), Костянтин Зирянов (Росія), Міхаель Баллак (Німеччина), Сеск Фабрегас (Іспанія), Андрес Іньєста (Іспанія), Лукас Подольскi (Німеччина), Веслі Снайдер (Голландія).
Нападники: Андрій Аршавін (Росія), Роман Павлюченко (Росія), Фернандо Торрес (Іспанія), Давид Вілья (Іспанія).
