Костянтин Дорошенко — один із найбільш неординарних українських професіоналів у сфері культури, який за останні кілька років ініціював низку соціально резонансних проектів сучасного мистецтва. Їх відмінна риса — свідоме провокування української аудиторії на дедалі глибше сприйняття й розуміння актуальних культурних процесів і механізмів. Наприклад, організована паном Дорошенком 2001 року виставка українського постмодерніста Олександра Ройтбурда «Розіп’ятий Будда» в Музеї культурної спадщини стала першою музейною персональною експозицією українського художника contemporary art в нашій країні. Вона стала віхою в процесі легітимізації цього напрямку культури в Україні.
4 листопада в галереї Національної спілки художників України відкриється новий кураторський проект Костянтина Дорошенка — мультимедійна виставка «Пурифікация». Подробиці — в інтерв’ю з Костянтином.
ЩО БУДЕМО «ОЧИЩАТИ»
— Що таке проект «Пурифікация»?
— Цей проект представляє нові тенденції актуального українського мистецтва в безпрецедентній для тутешнього досвіду мультимедійності. Крім традиційних для українського contemporary art живопису й фотографії, в ньому буде представлена звукова інсталяція й література. Звук, як органічна, не декоративна медіа арт- проекту — нова для України тенденція, хоч у світі вона активно запитана з 90-х років минулого століття. А літературний твір як частина виставки — рідкість і для світового сучасного мистецтва. У цьому разі з неї все й почалося.
У січні львівський письменник Любко Дереш — зірка молодої української літератури останніх років — написав на моє прохання для одного громадсько-політичного журналу есе про культурні проблеми, що хвилюють сучасну молодь. Його футуристичний «М’який сірий шум» вразив мене талановитою й переконливою маніфестацією кардинально нових потреб — естетичних, духовних, поведінських — від імені тих, хто тільки починає формувати соціум нового тисячоліття. Не меншою мірою я був вражений співзвучністю настроїв есе моєму відчуттю все більшого віддалення ідеологій й образності сучасної української культури, насамперед художнього середовища, від неминуче змінного світовідчуття споживача мистецтва — не загальностатистичного «простеця», а схильної до рефлексії, інтелектуально розкутої людини. Для позначення назрілої тенденції в сприйнятті культури, життя, аж до рівня міжособистісних стосунків, Дереш використав термін «пурифікація». З англійської його можна буквально перекласти як очищення. Тоді ж, узимку, й твір Дереша, й ідею пурифікації ми активно обговорювали з моїм колегою по Культурному агентству «Хазарія» Євгеном Мінком, чиї дуже різні кураторські проекти «Призвання Кармапи» та «Комплектація» визнані київською пресою одними з найяскравіших арт-подій столиці торішньої й нинішньої осені. У цих бесідах і народилася ідея проекту, метою якого стало б втілення нової тенденції в сучасному мистецтві — що артикулює прагнення до звільнення, очищення від неминучої соціально- культурологічної асоціативності постмодернізму, інформаційно-рекламної клішованості образів, стереотипного сприйняття світу, механічності реакцій і заданності відчуттів. Але наша «Пурифікація» — не заклик до аскетизму, не мінімалізм і не повернення до абстракції. Навпаки — це спроба повернути людині, що сприймає мистецтво, яскравість і безпосередність особистісного відчуття діалогу з ним. Індивідуального аж до фізіологічних відчуттів.
ВИБІР УЧАСНИКІВ
— Чим зумовлений ваш вибір учасників виставки? Чому в ній не беруть участі представники сталого культурного істеблішменту?
— Перше, що було прийнято нами однозначно, — залучення до проекту експериментальної електронної музики напрямку «нойз» — шуму, обробленого за допомогою спеціальних комп’ютерних інструментів. А оскільки Мінко є першим українським критиком, який соціалізує експериментальну електронну музику в тутешньому просторі, ми змогли досить досконально вивчити цю невелику, але вельми виразну й помітну навіть в європейському контексті сферу української культури, в пошуках сильного й відповідного духу проекту артиста. Свою аудіоінсталяцію на відкритті «Пурифікації» створить Kotra, постійний учасник впливових міжнародних фестивалів електронної музики — таких, як торішній берлінський Clubtransmediale.03, серед учасників якого були суперзірки експериментального звуку Pan Sonic.
Набагато складнішим був вибір власне візуальної частини проекту — найголовнішої, по суті, для виставки. Ми перебрали безліч кандидатур, переглянули немало робіт у майстернях наших визнаних і молодих майстрів contemporary art, у приватних колекціях, вели переговори з галеристами українських художників у Росії, зв’язувалися з художниками в Канаді, радилися з київськими кураторами. Часом здавалося, що потрібні роботи знайдені, імена були зірковими, але концептуальної єдності не складалося. До того ж, звертаючись до нових імен у літературі й музиці, нам хотілося й у візуальному мистецтві представити вираження особистостей для культурної ситуації свіжих, які не приїлися глядачеві ні своєю славою, ні своїми підходами. Переломним моментом стала виставка одного з найзагадковіших українських художників останнього часу — австралійця Майкла Мерфенко «Ти пам’ятаєш любов?». Його технічно незвична для України живописна манера, добра західноєвропейська школа, особова, часом меланхолійна, але дуже світла образність запам’яталися мені ще під час виставки Майкла «Розмови в чорному» 2002 року в Музеї культурної спадщини. Але це були чорно-білі роботи, жорсткі та стримані. А нові твори Мерфенка вразили своєю колористичною емоційністю, неймовірно органічною для української традиції. Для «Пурифікації» Майкл написав два цикли абсолютно нових робіт — монохромний і барвистий.
Великим успіхом для проекту я вважаю, що саме в його рамках відбудеться прем’єра фотоінсталяції «Тханки» тонкого й почуттєвого фотохудожника Світлани Вольнової, більше відомої в Києві як неперевершена світська левиця та продюсер в галузі дизайну та моди. Тим часом, вона була організатором декількох художніх акцій у Майамі, брала участь у проектах знаменитого українського художника-постмодерніста Іллі Чичкана, є автором яскравих фотопроектов для реклами та ЗМІ, тонких портретів таких культових персон сучасного мистецтва, як зірка «Механічного апельсина» Кубрика Віргінія Бейтс. Ми товаришуємо вже багато років, і мені першому Світлана показала свій новий фотопроект — серію глибоких, сповнених тонких, ледь помітних, відтінків настроїв, відчуттів і почуттів портретів мусульманського юнака. Цей проект вона готувала для виставки в Лондоні, але погодилася вперше представити його в рамках «Пурифікації». Тим приємніше для мене було повідомити їй, що навесні наша виставка демонструватиметься в Українському Інституті в Нью-Йорку, в самому центрі світового культурного життя — поблизу Метрополітен Холу.
Але ще приємніше, що першими «Пурифікацію» побачать саме українські глядачі. Тому що проект представляє українське сучасне мистецтво, звернене до тем і проблематики космополітичних, а не породжених лише українськими або пострадянськими реаліями.
У КОНТЕКСТІ МИРНИХ ТЕНДЕНЦІЙ
— Які процеси в українській культурі ви вважаєте актуальними та співзвучними загальносвітовим?
— Нинішній рік щодо цього багато в чому є знаковим. Українська культура в цілій серії подій і акцій продемонструвала зверненість до актуальних для світу тенденцій. І, що не менш важливо, отримала адекватний відгук. Ось лише деякі події, що ілюструють це твердження: остаточне оформлення ідеї створення Добродійним фондом Віктора Пінчука Музею сучасного мистецтва в київському «Арсеналі», підтримане закордонними кураторами; виникнення українського домена-білінгви на міжнародному поетичному порталі Poetry International Web за підтримки уряду Нідерландів; присутність українських художників на головному європейському бієнале Manifesta, співкуратором якого була українка з США, екс-директор київського Центру сучасного мистецтва Марта Кузьма; підписання впливовим німецьким видавництвом Suhrkamp договору з львівською «Кальварією» про переклад і видання в Німеччині роману «Культ» Дереша; масштабний українсько-польський кураторський проект Вікторії Бурлаки «Епоха романтизму»; присудження Президентом премії ім. О. Довженка композитору та досліднику експериментальної електронної музики Аллі Загайкевич; вручення європейського Оскара в галузі моди Pantene Pro-V Beauty Awards дизайнеру Наталі Соболевій у номінації «Легенда моди».
