Участь одразу чотирьох українських команд у групових турнірах Ліги чемпіонів та Ліги Європи зробила цієї осені вітчизняний футбольний календар практично європейським. Аж до самого грудня український глядач може спостерігати за іграми наших клубів на міжнародній арені паралельно із матчами чемпіонату України.
Окрім спортивного цей факт має й суто психологічне значення. Тепер ніхто не зможе сказати, що саме його улюблена команда «захищає честь країни на міжнародній арені». Бо таких команд одразу чотири і, що символічно, представляють вони саме ті міста, яким доведеться за півтора року прийняти поєдинки Євро-2012. Таким чином публіка у тому ж Львові, який, на відміну від Києва, Донецька, а останнім часом і Харкова, не розбещений досі великою кількістю міжнародних футбольних матчів, може вже тепер відчути неповторну атмосферу європейського футбольного дійства і знайти у цій атмосфері своє місце.
Саме у Львові відбувся найцікавіший матч із поміж чотирьох, які провели українські команди. Місцеві «Карпати», чиїм суперником була славетна німецька «Борусія» із Дортмунда, втішили переповнений стадіон незабутнім футбольним видовищем. Поступаючись гостям практично в усіх компонентах гри, Львів’яни пропустили спочатку два м’ячі. Але потім, коли німці, а точніше футболісти з усього світу, які грають за Дортмунд, вирішили що справу зроблено, «Карпати» забили аж три м’ячі й вийшли уперед. І що з того, що забиті м’ячі були багато в чому випадковими? Емоції, які вирували на трибунах, не можна передати словами. Врешті «Борусія» таки довела свій клас і забила два необхідні для перемоги м’ячі, але свято футболу у Львові не стало від цього менш яскравим. Народ був щасливий не результатом, а драматичним сюжетом гри, у якому львівська команда відіграла головну роль. Хто заважає Львову мати таке свято щотижня? Чому на гру «Карпат» проти «Оболоні», яка відбулася за два дні після поєдинку Ліги Європи, прийшло вп’ятеро менше людей? Адже «Карпати» знову забили три м’ячі!
Інколи хочеться якось перейменувати наш футбольний чемпіонат аби на його ігри ходили люди. Але перейменувати не вдасться. Слід тепер роками відновлювати престиж турніру, який багато у чому заслужено опустився аж занадто низько.
На відміну від Львова, для Донецька та Києва стартові матчі місцевих команд у єврокубках великими подіями не стали. «Шахтар», на думку його прихильників, мав без проблем обіграти сербський «Партизан» у Лізі чемпіонів, а «Динамо» було зобов’язано розгромити у Лізі Європи білоруський БАТЕ.
На практиці стартові ігри видались для наших лідерів досить складними. І якщо «Шахтар» завдяки єдиному м’ячу, забитому зі штрафного, таки здобув перемогу, то «Динамо» зіграло унічию 2:2, викликавши незадоволення глядачів і ледь не довівши свого тренера Валерія Газзаєва до відставки. Хоча візуально обидві гри були практично однаковими. Господарі могли забити набагато більше ніж забили, а гостям багато у чому просто щастило. Все могло бути навпаки — міг не виграти «Шахтар» і могло виграти «Динамо». Щоб від цього принципово змінилося?
Нічого. Тому що європейський сезон лише починається і несподіваних результатів саме у вересні вистачає й у національних чемпіонатах, і в європейських клубних турнірах, і у матчах національних збірних. Поступово усе стане на свої місця. Ближче до зими фаворити наберуть потрібні кондиції і виправлять помилки вересня. Вже навесні ми побачимо на чолі усіх турнірів в основному ті самі команди, що й завжди.
Так само і про силу українських команд на європейських аренах ми зможемо судити по-справжньому лише навесні. Про що може свідчити розгромна перемога «Металіста» у гостях над угорським «Дебреценом»? Лише про те, що угорський клуб на сьогодні менш конкурентоспроможний. Справжні европейські випробування очікують харківську команду згодом. Так само, як і інших трьох наших єврокубкових представників.
Та чи лише про позитивний результат слід думати у цьому контексті? Уже зараз ясно, що усі українські клуби європейські кубки не виграють. І тому що кубків на всіх не вистачить, і тому що суперники не дадуть. Важливо інше — на наших стадіонах уперше в історії відбудеться паралельно одразу дванадцять футбольних матчів європейського рівня, кожен з яких буде святом для глядачів. Може наші люди звикнуть до цього й почнуть так само підтримувати свої команди у внутрішніх змаганнях? Тоді для футбольного свята на слід буде очікувати міжнародних матчів.
