Земнухов не представляє свої колекції на сезонних показах моди. Олег не культивує гламур. Натомість він — чи не єдиний в Україні майстер, який виготовляє взуття з конопляної тканини. Неординарності його натуральним колекціям додають елементи вишивки Поліського та Полтавського регіону, різноманітні зіткані аплікації. «День» вирішив познайомитися з молодим екодизайнером.
Впізнати на вулиці Олега Земнухова не складно: з-поміж інших він вирізняється тим, що повністю одягнений у полотняне (від голови до ніг). Навіть волосся підв’язане конопляною стрічкою. У руках — модні екоторби. Вже сім років житомирянин успішно розвиває свою справу в Україні та за її межами. Він прагне, щоб у нашій країні поширилося актуальне в Європі екомислення. Його мета — одягнути всіх у ековбрання, яке з року в рік набуває все більшої популярності. А мотивами творчості самобутнього дизайнера є сама природа й український стрій.
— Олеже, розкажіть, як зародилась ідея виготовляти українське ековзуття?
— Про вироби з конопляної сировини вперше почув, коли був студентом. Я навчався на біологічному факультеті Педагогічного університету і там вперше почув про екосировину та замислився над тим, аби щось спробувати самому зробити. Та з навчанням не склалося. Покинув — і пішов продавати взуття. Співпрацював із невеличким взуттєвим цехом Житомира (там зараз працюю технологом із виробництва). Згодом виникла ідея виготовляти власне взуття з конопель. Я читав, що це корисно. Почав експериментувати. Нагадаю, конопляний матеріал не викликає алергії та вважається антисептиком. До того ж він надійний.
— Історія цього ремесла в Україні зараз забута, а як ви дізналися, як саме його треба виготовляти?
— Почав їздити по різноманітних народних ярмарках. Там бували майстри літнього віку, які ділилися своїми секретами. Дізнався, що практика конопляного ткацтва роками напрацьовувалася й передавалося з покоління в покоління. Ще сторіччя тому в Україні, зокрема на Полтавщині та Сумщині, дівчата в чотири рочки вже сідали за ткацький верстат, а хлопці намотували нитки на цівки. Молоді жінки приходили одна до одної в гості з дощечками та волокном. Вони розмовляли, співали й одночасно топтали волокно босими ногами, щоб воно легко прялося, було м’яке й гладеньке. Юнаки зіткане полотно вибілювали природним способом. На березі ріки розстеляли полотнище довжиною 14 — 16 метрів і час від часу змочували його водою. На сонці воно вигорало. Зараз я й надалі беру сировину з тих регіонів (Полтавщини та Сумщини). Конопляна тканина міцніша, ніж льон, і має більше лікувальних властивостей. До речі, це технічні сорти коноплі. Вони не мають наркотичної властивості (щоб вирощувати промислову коноплю, потрібна спеціальна ліцензія). Отримати її не так просто. До того ж, такі поля потрібно охороняти. Тому я використовую домоткане полотно з давніх запасів. Йому років 40 — 50! Поки що, на малі партії, проблем із сировиною немає. Однак від сировини до готового одягу чи взуття — це довгий і кропіткий процес. Тому масове виробництво зараз складно запустити.
— Ваше взуття, виготовлене з полотна та прикрашене орнаментом, виглядає незвично. А чи готове українське суспільство сприймати екологічну моду?
— Сім років тому мої вироби викликали велике здивування. Я експериментував із візерунками, кольорами, моделями. Тепер суспільство схвалює мої творчі ідей. Літні люди згадують, як у дитинстві носили одяг із екологічного матеріалу. Молодь сприймає це як альтернативу турецькому та китайському ширужитку. Є вже постійні покупці й з’являються нові. Хтось купує цей одяг для фестивалів, інший — на кожен день. Я намагаюся осучаснювати моделі. Вони не такі, як носили наші предки. Я роблю жіночі моделі й на підборах, і на платформі. З чоловічого є й кросівки, й босоніжки. До речі, в них зручно ходити, вони не спарюють ноги. Віднедавна почав вплітати в конопляне полотно різні лікувальні трави. Наприклад, полин. Він має чудовий антигрибковий ефект. Так, кропива знімає набряклість, ехінацея зміцнює імунітет, лопух загоює рани, а ще використовую любисток, м’яту... Всі ці трави, окрім лікувальних властивостей, мають хороший запах. Можу похизуватися, що серед покупців є й відомі українці, зокрема, на останньому Сорочинському ярмарку мої черевички купив кінорежисер фільму «Мамай» Олесь Санін. Гадаю, українці готові підтримувати своє, до того ж, українське зараз у моді.
У мене на меті робити взуття більш екологічним. Наприклад, із дерев’яною підошвою. Я також думаю над тим, як зробити його зручнішим. Тут є проблеми, але — творчі. Головне, що я люблю свою справу. До того ж тішить те, що є люди, яким це також до вподоби. В Україні може бути значно більше дизайнерів, які створюють вбрання з етномотивами. Потрібно лише полюбити українську культуру, ремесло, що сягає глибин століть нашої автентики.
P. S. Окрім того, що молодий екодизайнер їздить українськими селами та вчиться у майстрів, щоб удосконалювати своє вміння, Олег Земнухов навчається в Київському університеті технології та дизайну.
