Київський Музей гетьманства представив новий проект, що поєднує в собі два різні жанри образотворчого мистецтва: живопис та ткацтво. Експозицію склали твори відразу двох художниць — Лесі Довженко та Галини Дігас.
Це дві майстрині, два різних світи, два діалоги з глядачем і одна спільна якість — талант. Вони є яскравими представниками львівської художньої школи, обидві черпають натхнення в знакових народних образах, але разом із тим по-різному передають просторову пластику навколишньої дійсності. Їхні гобелени схожі на живописні полотна, а живопис перебуває на межі візуальних і тактильних відчуттів.
Так ніжні, живописні натюрморти Галини Дігас ваблять глядачів ароматом стиглих яблук, теплом начищеного бронзового самовара, цоканням будильника («Старі речі»), затишком сільської хатинки зі старою бабусиною прядкою («Прядка») і глибокою духовністю (гобелен «Покрова»).
Зовсім по-іншому сприймаються роботи Лесі Довженко. Художниця відразу з головою занурює глядача в глибини Трипільської культури: з її стихіями, птахами, звірами, рослинами. Від цих робіт віє язичницькою архаїкою та поетичним світовідчуттям прадавніх слов’ян із їхніми міфологічними уявленнями про світобудову та нероздільність людського буття і природи (гобелен «Птахи», монументальний розпис «Зв’язок часів»). Леся Довженко — художник-філософ. Весь навколишній світ і людина з її простими і складними почуттями для художниці — джерело роздумів. Вона закохана в саму Любов і передає цю закоханість серією жіночих портретів і чарівних дитячих образів («Серед кущів», «Дитяче свято»).
Загалом, виставка несе в собі гармонію візуальних і тактильних відчуттів. Обидві художниці майстерно володіють композиційною побудовою і наділені тонким смаком, а ретельне технічне виконання, доведене до віртуозності, перетворює їхню працю в коштовність.
