Стецівка — село, яке знаходиться на межі Черкаської на Кіровоградської областей. Тут археологи свого часу виявили два поселення черняхівської культури й десять курганів скіфсько-сарматської доби. Тобто, ця місцина була заселена з давніх-давен. Відомо, що на початку ХVІІ століття запорозькі козаки Стеценко, Шамрай, Зачоса та Мамчан будували тут свої хутори-зимівники. Чи не найбільшим був хутір Стеценка. Звідси й назва села. Стецівка має дуже зручне розташування — між Холодним Яром та Дніпром. До Чигирина та Чорного лісу — рукою подати. А сільські хлопчаки ходять рибалити туди, де річка Тясмин впадає в Дніпро. Утім, найбільшою цікавинкою села є музей просто неба «Козацький хутір».
ДОТОРКНУТИСЯ ДО ІСТОРІЇ
Скансен почали розбудовувати в 2005 році. Але проект створення потужного етнографічного комплексу так і не вдалося реалізувати. Спочатку «Козацький хутір» не включили в обласну програму «Золота підкова Черкащини», а потім про місцину взагалі всі забули. Як розповів «Дню» директор Національного історико-культурного заповідника «Чигирин» Василь Полтавець, згідно з генеральним планом розвитку заповідника, тут планувалося створити етносередовище доби XVII—XVIII століття. До речі, Василь Іванович родом зі Стецівки. Після навчання на історичному факультеті Чернігівського педагогічного інституту він повернувся у рідне село, де працював у краєзнавчому музеї. Саме завдяки йому на початку 80-х років звичайнісінький сільський музей став відомим на Черкащині. Після створення «Козацького хутора» краєзнавчий музей закрили. Частина експонатів потрапила до скансену, інші можна побачити в Чигирині.
«Ідея цього проекту з’явилася, коли почав зароджуватися заповідник — 1989 року. Ми хотіли створити невеличкий етнографічний комплекс, де люди могли б побути в тому середовищі, яке було характерне для козацької доби, доторкнутися до історії. Планувалося відтворити на «Козацькому хуторі» більше десяти садиб. Це мають бути обійстя бондаря, пасічника, гончара, ткача... В ідеалі було б добре, якби ці майстри жили в садибах і демонстрували своє ремесло відвідувачам музею. Уже вдалося встановити хату священика, старости, а також три комори», — розповів Василь Полтавець.
Місце для скансену обрали невипадково. Історики стверджують, що саме на цій території знаходився великий зимівник, який заснував козак Зачоса. А про те, що ці землі було заселено здавна, нагадують кам’яні скульптури язичницьких богів. За словами Василя Полтавця, на Чигиринщині вже багато років поспіль відбуваються різноманітні симпозіуми народних майстрів, під час яких і було виготовлено чимало скульптур, що стали в нагоді для облаштування музею просто неба.
Для того, щоб «оживити» хутір, керівництво заповідника придбало коней, а також кілька десятків овець. Для них тут — роздолля. Місця для паші вистачає, та й від спраги не потерпають, бо за хутором є аж три ставки. До речі, вівці дуже волелюбні. Блукають собі ярами і підкоряються тільки своєму «вожакові» — найбільшому круторогому баранові. Коли ми намагалися сфотографувати отару, «вожак» підбіг до порогу Миколаївської церкви і грізно грюкнув об нього рогами. Після цього всіх овець мов вітром здуло.
Як розповів нам Василь Полтавець, церкву він вважає головною окрасою «Козацького хутора».
«Ми перенесли в Стецівку залишки церкви XVIII століття з села Драбівці Золотоніського району Черкаської області. Храм було зруйновано, але нам вдалося його відреставрувати. Щоправда, для того, щоб завершити всі роботи, потрібно ще 300 тисяч гривень. Тому церква зараз стоїть зачинена», — пояснив директор заповідника.
БЕЗКРИЛІ ВІТРЯКИ
Цікаво, що в Стецівці також хотіли створити музей млинарства. Неподалік від центру села на пагорбі з’явилися кілька вітряків. За задумом, музей мав стати частиною туристично-етнографічного комплексу «Козацький хутір». Справа в тому, що за селом колись давно стояло близько 50 млинів. Стецівчани радісно використовували силу місцевих вітрів і не лінувалися молоти зерно саме за допомогою млинів. На жаль, за радянських часів млинарство перевелося. До наших днів уцілів лише один вітряк. Його працівники заповідника перенесли на територію майбутнього музею. Також сюди привезли два вітряки із села Рацеве, що неподалік Стецівки.
Плани були грандіозні. За словами Василя Полтавця, планувалося, що в музеї млинарства з’явиться щонайменше 14 вітряків із різних областей України, а також буде збудовано сучасний водяний млин, за допомогою якого можна буде молоти борошно. Але не так сталося, як гадалося. Нині на пагорбі за селом стоять три вітряки — два зі зламаними крилами, а один взагалі безкрилий. Дорога до них заросла звіробоєм, материнкою, заячими вушками та петровим батогом — не пробратися. У пахучих травах сховалася табличка, яка сповіщає, що млини знаходяться на заповідній території, котра охороняється державою...
НАОСТАНОК
Для того, щоб завершити розбудову «Козацького хутора», потрібно щонайменше 1,5—2 мільйони гривень. Однак держава поки що не поспішає виділяти ці кошти.
«Є надія, що, можливо, у наступному році в держави з’являться фінансові можливості, щоб завершити будівництво. Також звертаємося до бізнесу, може хтось виявить бажання допомогти. Наразі маємо можливість утримувати ті об’єкти, які вже побудовано. Також є кошти на те, щоб організувати охорону, виплачувати зарплатню людям, які там зараз працюють (а це два наукових і два технічних співробітники). Гадаю, що цей проект можна цілком зреалізувати впродовж двох-трьох років за умови, що держава буде виділяти по півмільйона коштів щороку», — запевняє директор Національного історико-культурного заповідника «Чигирин». За його словами, досі працівникам заповідника вдавалося здійснювати будівництво своїми силами.
Фото Олександра СОЛОНЦЯ
