«Жіноча крамничка» — це не магазин модної косметики чи вишуканої білизни. Це неординарна виставка, що об’єднала в одному художньому просторі чотирьох відомих київських художниць: Ірину Лесинську, Світлану Карунську, Ларису Пішу та Олександру Жумайлову. Дійство проходить в «Арт-салоні» Фонду сприяння розвитку мистецтв України, що на Подолі. В одній виставці об’єдналися різні жанри — живопис, скульптура, фотографія, змішана авторська техніка — які разом створюють цілісний амфітеатр вражень та емоцій. Високі стіни галереї пропонують відвідувачам масштабні полотна, на рівні ока розташовані дрібніші роботи, а зовсім поруч, на вiдстанi зігнутої руки, можна зблизька милуватися деталями скульптур. На арені театру, звісно, глядач. Боротьба вражень відбувається всередині — тихо й безкровно, як і личить такому місцю. Втім, гадаю, що кожен, хто приходить сюди, одразу потрапляє у добровільний полон чарівності.
І. Лесинська, за допомогою фіксації мінливих образів світу на фотоплівку, намагається дослідити таємниці природи. Тонкі нюанси увиразнюються, і знайомі речі починають нову гру зі свідомістю. Здавалося б, що незвичайного можна знайти у таких знайомих трояндах? Багато! — говорить фотохудожник, пропонуючи власні «Троянди». Виразне епічне полотно — ніжний оксамит із зеленню — несамовито приковує увагу і змушує зупинитися. Справжня насолода красою. Композицію залу врівноважує «Листок», що розмістився на протилежній стіні. Одинокий сумний свідок ефемерного буяння природи — здається, ще живий, але вже опалий і пожовклий, що в’яне на мертвому і мокрому камінні. Вороття назад немає, але є надія на неминуче оновлення... Л. Піша відібрала для виставки серію полотен із зображенням тварин. Поетична натура авторки наділила усіх героїв ніжним людським поглядом, подарувавши їм вищі емоції. «Любов — то для мене є танець, котрий я беру у віків, а дарую — вітрам...» Картини художниці гранично прості й зрозумілі. Слон, що поливає себе водою у «Спеку»; бегемот над дзеркалом озера — «Який же я гарний»; симпатична «Жаба та орхідея»; пастка, що розповідає «Як ловлять марабу»...
С. Карунська промовляє через свої скульптури. Наскрізний ліризм та камерність. Тендітний, із відлунням донкіхотства «Герой» (бронза, камінь). Реліктова мушля, з якої силкується вибратись людина (власне, жінка) — народжена не з піни, а з жорстко фіксованого простору — виливається у «Фантазію III». «П’єса для героя» переносить нас у атмосферу театру зі всіма його неодмінними атрибутами: на мініатюрній етажерці лежить маска, книга, пуанти та амфора. Композицію завершує гітара, що мовчазно притулилася до шафки... О. Жумайлова-Дмитровська працює з жіночими образами. «Принцеса цирку» за конституцією нагадує сучасну топ-модель, що разом із поні та яскравим папугою готова тішити усіх своїм мистецтвом. Серйозний «Янгол», із підсвідомо впізнаваним ликом, розплутує сітку вітрів та молитов. І, нарешті, «Сон над водою» — втихомирююча зелень, гармонія дівочого тіла та природи, яка також має жіночий рід.
