Перший і ледь не єдиний, на думку літературознавців, український поет-сюрреаліст Богдан-Ігор Антонич мав би бути втішений. Його столітній ювілей, до якого він, зрештою, не дожив 72 роки, Батьківщина вшанувала із вартою сумирної вдачі самого майстра пристойністю.
У Львові цього року видали повне зібрання творів Антонича (див. «День» №179) і навіть заходилися лаштувати йому пам’ятник. Із аналогічною ініціативою виступили й організатори київського «Антонич-феста», що проходив днями у парку «Нивки», щоправда, основним засобом канонізації поета вони обрали все ж музику. Протягом трьох днів зі сцени фестивалю в любові до «поганських» лемківських віршів Богдана-Ігоря освідчилися майже двадцять вітчизняних гуртів. Компенсація тривалого забуття поета виявилася важкою, як похмілля: здається, жоден з учасників імпрези (а були тут і порівняно молоді групи — «За край», «Йорий Клоц» та «Аварійне небо», і зовсім вже ветерани на кшталт «Кому Вниз» та «Мертвого Півня») не знехтував нагодою заприсягтися слухачеві на Антоничевій зеленій Євангелії. Київська «Татхагата» визнала, що роботу над концертною програмою почала в день концерту, але, не змигнувши оком, видала з десяток пісень схожого аранжування на вірші причинця свята. Українська філія world music «Тельнюк: Сестри» присвятила поетові свій новий синѓл. «Оркестр Янки Козир» уособив рафіноване поганство збірки «Три перстені», «Вій» — рустикальну містику «Ротацій». Орнітологічний феномен Катя Chilly органічно влилася до птаства дебютної Антоничевої книжки «Привітання життя». Природне тло із завданням створення відповідного антуражу впоралося якнайкраще: і Нивки — київський Кульпарків, і вогнища, і повня — «холодний кружок місяця на грамофоні ночі». Здається, такої концентрації своїх симпатиків Антонич чекатиме до двохсотлітнього ювілею.
P.S. До ювілею поета Ігоря-Богдана Антонича гурти «Тельнюк: Сестри», «Абы МС», «Мертвий півень» та аранжувальник Олександр Мельник записали синг «Назавжди» (це п’ять версій на відому шанувальникам пісню, яку записав звукорежисер Костянтин Костенко). У ньому перекликається ніжний жіночий вокал, терпкий чоловічий речитатив, вкрадливо-вечірній симфонічний оркестр та ностальгійний паризький акордеон. Чому паризький? Бо Антонич заговорив французькою — мовою Бодлера та інших співців мистецтва краси сутінкового міста. В альбом увійшли такі експерименти: «Назавжди» (версії «Абы МС», Олександра Мельника, «Мертвого півня»), Pour toujours — version d’Aby MC, Pour toujours — version d’Alexandre Melnyk. Музика Лесі Тельнюк. У Фонді сприяння розвитку мистецтв також пройшла перша українська презентація картини Ігоря Поліщука «Назавжди», яка була написана канадським художником після знайомства не лише з поезією українського поета, а й новим життям його поезії в музиці Лесі Тельнюк.
