Жінки нас більше не кохають, говорять американські чоловіки, вони вважають за краще жити самі або у тимчасовому шлюбі. 51% американок незаміжні, й ніколи раніше в історії, згідно з переписом, кількість незаміжніх жінок не перевищувала кількість тих, хто живе у шлюбі. І навіть якщо 51% не можна назвати переважною більшістю, в нашу епоху такого результату було б достатньо, щоб перемогти на виборах.
Бюро з перепису стверджує, що партія прихильниць тимчасового кохання складається з молодих і старих, жінок середнього віку та дівчат, розлучених, професіоналок і вільних домогосподарок (у тому сенсі, що вони звільнилися від чоловіків), які відкривають для себе радощі незалежності, пише inopressa.ru. Ніяких постійних чоловіків, особливо чоловіків у шлюбі, й «старі діви», з яких глузували і яким співчували тисячоліттями, тепер глузують із заміжніх подруг.
Те, що інститут шлюбу — громадянського, релігійного, загалом будь-якого, підтвердженого громадянською або релігійною владою, — став неміцним, було давно відомо. Цей факт підтверджували дані про розлучення, що чекають кожне друге подружжя, яке перед вівтарем або чиновником клялося в коханні й брехало, часто знаючи, що бреше. Але те, про що сьогодні повідомляє US Census Bureau, американське бюро з перепису, вказує на щось важливіше, ніж звичайна «криза шлюбу», з приводу якої нарікали ностальгуючі за непорушними й моногамними путами. За даними бюро, жінки всіх вікових категорій дедалі частіше відмовляються жити в парі. Молоді жінки, зайняті постійним влаштуванням своєї кар’єри, — внаслідок навчання у вищих навчальних закладах, а потім через роботу; їхні доросліші подруги й ті, хто пережив розлучення, теж відкладають або геть відкидають перспективу шлюбу й віддають перевагу — якщо вони відчувають «інстинкт будівництва гнізда» — якій-небудь формі тимчасового спільного життя.
Стрілка компаса ритуалів і соціальних міфів, схоже, повернулася на 180 градусів і тепер вказує в протилежний бік.
«Тимчасові захоплення», комплекс «Пітера Пена» — ці класичні обвинувачення жінки свого часу закидали чоловікам, у яких, як вважалося, викликали алергію шлюбні пута й зобов’язання. Але тепер виходить, що цей комплекс поширюється й на американських жінок. «Я сама собі здивувалася, — говорить Елісса Терріс газеті New York Times, — коли після розлучення в 40 років я відповіла відмовою на пропозицію одружитися від гідного й закоханого чоловіка. Для такої, як я, вихованої на ідеалах священного шлюбу, відкинути серйозну пропозицію руки й серця у віці 40 років було немислимо. Але я зрозуміла, що чудово почуваюся в нинішньому своєму становищі»...
Із моменту закінчення Другої світової війни й початку нового тисячоліття минуло трохи більш як 50 років, і за цей період кількість молодих жінок, які вийшли заміж у 24 роки (йдеться про перехідний вік, коли молодість у самому розквіті, але вже з’являються перші ознаки «старої діви»), скоротилася із 46% до 18%. Серед наступної категорії — від 24 до 34 років — відсоток заміжніх різко знизився з 82% до 58%. Загалом, лише 35% американок не мали чоловіка 1950 року, а сьогодні ця цифра становить 51%. У містах, таких як Нью-Йорк, заміжніх жінок близько 40%, а серед кольорових жінок заміжня лише кожна третя. Дві інші не перебувають у шлюбі не внаслідок особистого вибору. New York Times ніяково зазначає, що молоді чорношкірі американки шлюбного віку виявляються незатребуваними, бо сидять у в’язниці. Лише жінки-азійки продовжують позитивно ставитися до шлюбу, і 60% з них заміжні, тоді як іспанки — згідно зі стереотипами, католички й прихильниці сім’ї — наслідують приклад інших і переважно заміж не виходять.
Експерти, до яких звернулася газета New York Times із запитанням про причини краху ідеї «вони жили довго й щасливо», давали дуже різні пояснення. Тривалість життя збільшилася, зокрема й у вдів, які пережили чоловіків і мимоволі поповнюють лави незаміжніх жінок. Молоді жінки змушені продовжувати свою «навчальну молодість», аби знайти роботу. Як і їхні потенційні наречені, вони змушені, таким чином, відкладати весілля, навіть коли хочуть вийти заміж, а статистика розлучень стримує ентузіазм тих, хто був би готовий повторно вийти заміж, погоджуючись на «перемогу надії над досвідом», як говорить Боб Хоуп.
Професійна самостійність дозволяє більше не бачити в чоловікові єдине джерело існування для себе і своїх дітей. У наш час нарешті суспільство більше не цькує незаміжню матір і її незаконнонароджених дітей. Професор Стефані Кунц, яка керує неурядовою організацією, що займається вивченням американської сім’ї, говорить, що «безповоротно минає той час, коли шлюб був основним інститутом соціальної організації». На так званому Заході шлюб перетворюється, як це й має бути, не на обов’язок, а на особистий вибір.
