Коли славний білий теплохід «Віссаріон Бєлінський», прикрашений нарядними банерами Міжнародного фестивалю анімаційного кіно «КРОК», став борознити простори північних річок і озер Росії, не лише сторонні спостерігачі, але й учасники і гості фестивалю не підозрювали, скільки крові, поту й нервів стоїть за цією веселою та довгоочікуваною мандрівкою професіоналів анімації. І ніяка кавова гуща не допоможе команді фестивалю на чолі з незмінним її лідером Іриною Капличною, визначити чи буде фінансування від двох кран-співзасновників — України та Росії — чи один із кращих у світі анімаційних форумів залишиться за рамками уваги престижних для цих країн заходів. Адже в Росії в черговий раз змінюється структура кінодепартаменту, отже, і схеми фінансування, а в Україні азартно триває національна забава — вибори. Проте, подолавши всі підводні рифи і айсберги проблем, які невідомо звідки виникли, українське Міністерство культури й туризму, обігнавши північного сусіда, в повному обсязі профінансувало фестиваль.
МАНДРІВКА ІЗ ПЕТЕРБУРГА ДО МОСКВИ
Царська велич Санкт-Петербурга помітно потьмяніла, хоча розкішні архітектурні ансамблі нікуди не поділися, багато які з них стоять, затягнуті в будівельні риштування й сітки, з інших частий пітерський дощ змив яскравість фарб одномоментно «вкраплених» до недавнього ювілею міста. Місто неспішне і по-провінційному тихе. Навіть Невський проспект, де має, згідно з російською класикою, вирувати світське життя — малолюдний. Пітерці доброзичливі, але замкнуті. Дізнавшись, що ми з України, співчутливо зітхають, жаліють — дається взнаки цілеспрямована подача інформації в друкованих та електронних ЗМІ. Але в полеміку не вступають.
Два дні перебування в Північній Пальмірі дали можливість розпорядитися часом за смаком. Хтось розкошував у Ермітажі, хтось насолоджувався різноманітністю барв і стилів Російського музею. Загартовані, кутаючись у шарфи і шалі, посідали на човни, щоб промчатися пітерськими каналами, вертячи головою від будинку Пушкіна до будинку Ахматової, від Поцелуєва містка до Стрілки Васильєвського острова.
Відкриття «КРОКу» тихо для місцевого народонаселення пройшло в ще більш «роздризганому», ніж у нас, Будинку кіно, і «Віссаріон Бєлінський», якого проводжали численними пітерськими вогнями, пішов у Ладогу, взявши шлях на острів Валаам.
В утихомиреному спілкуванні з Валаамом пройшло півдня. Там і тут реставровано церкви та скити, з блискучими табличками, на яких значаться імена російських олігархів, які відпустили собі гріхи за рахунок чималих вкладень у відродження Валаамського монастиря. Чернече населення острова зростає. Світське населення, яке сильно п’є, тримається на рівні 200 осіб. Це нащадки колишньої обслуги інвалідної резервації, влаштованої після Другої світової війни «вождем усіх народів». Вони жваво торгують сувенірами і рибою, залучаючи сезонну робочу силу з Петрозаводська і Пітера. За невеликий часовий період на острові вибудувано готелі, які готові надати затишний притулок віруючим і просто тим, хто бажає насолодитися тишею і спокоєм.
Наступна зупинка — Мандроги, — прекрасний зразок налагодженої сучасної туристичної індустрії. Древнє село Верхні Мандроги, яке складалося з 29 дворів, безслідно згоріло під час Великої Вітчизняної, і почало відроджуватися 1996р., як російський туристичний рай на Водно-Балтійському шляху. До 1999 року воно міцно посіло своє місце на мапі Росії. Приваблива природа, весела барвистість стилізованих споруд, яких не полічити сьогодні на Мандрогах, різноманітність ремесел і щедрого, але не дешевого національного застілля, катання на конях, полювання і риболовля, приваблюють сюди не лише сезонних іноземних туристів, але й сприяють проведенню цілорічних, таких популярних зараз, корпоративних заходів та індивідуального елітного відпочинку під час вік-ендів. Люблять це місце й ієрархи країни — немає жодного будинку на Мандрогах, який не прикрашала б світлина нинішнього російського прем’єра — пана Путіна. Майстер на всі руки, він тут власноруч зробив глиняний горщик на гончарному крузі та розписав матрьошку. Заради справедливості потрібно сказати, що кожен куточок туристичного комплексу в будь-яку годину дня і ночі готовий працювати для будь-якого відвідувача. Чого, на жаль, не скажеш про наше прекрасне, автентичне Пирогове, де й філіжанку кави не вип’єш до 14 години дня, якщо там не проводиться спеціальних заходів.
Знаменита пам’ятка дерев’яної архітектури Кижі, справно стягує з кожного, хто сходить із теплохода, певну суму, незалежно від бажання слухати екскурсовода чи вільно прогулюватися на самоті. Цілорічне пильнування кизьких святинь здійснює 60 людей із місцевого населення, до яких додається ще близько двохсот сезонних працівників сфери обслуговування.
Цього разу, як ніколи, — фестиваль був значно коротшим, аніж звичайно, — катастрофічно бракувало часу. Хоча недовгі зупинки в Горицях і Ярославлі своїми прекрасними пам’ятками старовини — Кирило-Бєлозерським монастирем, Горицьким жіночим монастирем, Ферапонтовським і численними церквами та музеями Ярославля, які бережно охороняються, залишили чимало вражень творчим душам аніматорів. Вважаю, це подарунок долі для численної інтернаціональної молоді — учасників дебютного «КРОКу». І, головне, неоціненний час прямого спілкування з майстрами — батьками анімації.
РОЗБОРИ ПОЛЬОТІВ
Після кожної показаної конкурсної номінації традиційні прес-конференції були вдало замінені на «Розбір польотів». Їх було три, відповідно, вели їх — Іван Максимов, Михайло Алдашин і Юрій Норштейн. Кожен із конкурсантів не лише чув скрупульозний розбір своєї роботи, це були ще й могутні ін’єкції загальної культури, для декого — навіть відкриття. І якщо яскраво індивідуальний Іван Максимов, занурений у себе, був однаково доброзичливий до дебютантів, незалежно від рівня представлених робіт. Відчайдушний екстраверт Михайло Алдашин, злегка рисуючись, роздавав направо й наліво яскраві ярлики. Тоді як неземний Юрій Норштейн, який азартно не приймає комп’ютер, наполягав на глибокому зануренні до історії мистецтв, вивченні шедеврів малярства і літератури, щоб не хотілося «перевершити гарне». Майстер наполягав на не подовженні часто й так тривалого дебютного періоду в цілком зрілих людей, згадуючи тих людей, що ввійшли до світової скарбниці культури й рано пішли з життя, проте залишили могутню спадщину. Приголомшуючий піаніст і аніматор із Білорусі Ігор Волчек підкреслив, що зміна поколінь у мистецтві взагалі й анімація зокрема — явище природне й нормальне, але воно не повинне прокладати демаркаційну межу між «батьками» й «дітьми». На жаль, на загальному тлі роботи молодих українських аніматорів виглядали, як середньостатистичні учнівські екзерсиси.
Неоціненним досвідом стали майстер-класи членів журі й почесних гостей фестивалю. Прекрасний актор, професор ВДІКу Ілля Рутберг, який носить вічно сумну маску Марселя Марсо, поділився своїми знаннями пантоміми, застосувавши їх для втілення руху в анімації. Коджі Ямамура на прикладі своїх робіт поділився японською технікою малюнка. Він став зіркою прокату з повнометражним фільмом «Азюр і Асмар». Він сказав, що має намір повернутися до техніки силуетів. Саме цей стиль зробив його неповторну індивідуальність. А тим деяким дебютантам, які нарікають на відсутність фінансування, дотепно зазначив: «Те, що вважається моїм стилем у анімації, насправді — відсутність грошей».
На першому «КРОКу» 1991 року було показано програму «4 по 50», присвячену 50-річним ювілеям Юрія Норштейна, Едуарда Назарова, Гаррі Бардіна і Валерія Угарова. Учасникам нинішнього молодіжного анімафоруму було запропоновано програму «2 по 50», яка представляє після 17 років двох ювілярів наступного покоління — Івана Максимова і Михайла Алдашина.
У програмі «Школа майстрів», підготованій на основі опитування метрів анімації Михайлом Тумелею, за допомогою Марії Терещенко, явними лідерами стали Федір Хитрук — «Канікули Боніфація», Юрій Норштейн — «Їжак у тумані», Едуард Назаров — «Жив був пес» та Іржі Трнка — «Веселий цирк».
РЕ-АНІМАЦІЯ, ЯКА ДОДАВАЛА ДОБІ ЧАСУ
За давньою традицією «КРОКу» вільним від перегляду, дискусій, занять та інших серйозних речей часом є ніч. Але вночі на «КРОКу» не сплять, а веселяться, як діти. (До речі, «фестивальні» діти встигли за час дороги зробити чарівний фільм під орудою Олени Касавіної.) Вечір знайомств розкривав таланти старожилів фестивалю і новачків, які представляються у вишуканій гумористичній манері Вадима Жука. Традиційний карнавал імпровізував цього разу в галузі кулінарії, як у прямому, так і в переносному розумінні. Під патронатом Івана Максимова учасники й гості фестивалю змагалися у танцюванні танців народів світу — від кадрилі до фламенко, гопака та лезгинки, краков’яка та фрейлехс.
Ось такий складний і насичений шлях пройшов «КРОК-2008». А щоб дізнатися про головну, змагальну, частину фестивалю, не пропустіть завтрашній матеріал.
