Наше суспільство, попри всі очевидні переваги сучасної цивілізації, помітно поступається за своїм культурним рівнем іншим. Хоча технології сьогодення й випереджають всі очікування, — такі речі, як повага до оточуючих та ввічливість поступово відходять на задній план. Усе частіше у відповідь на звертання чутно невдоволене бурчання, а то й лайку, а випадки насилля та жорстокості давно стали звичною, буденною справою. Виникає запитання — чому ми розгубили нашу гідність і самоповагу, промінявши їх на грубість і ницість? Сумна картина вимальовується — час рицарів минув, от і виходить, що все благородне нам чуже. Отже, нема чому дивуватися.
Наша культурність, на жаль, найрідше проявляється там, де вона найбільше потрібна. На думку одразу ж спадає сумнозвісний громадський транспорт, де ввічливість трактується як нечувана вигадка зі світу наукової фантастики. Воно і справді так — без штовхань, сварки, витіснення набридливого «сусіда»із власного клаптика простору в «маршрутці» не обійтися. Бо там — свої неписані закони. Тим, хто не хоче або не вміє бути нахабним, є лише одне побажання — ходіть пішки. Бо громадський транспорт погубить вас.
Та це ще не найгірше, що може трапитися. Боронь Боже зробити якесь зауваження людині, яка голосно лається поблизу наївних дитячих вух. Чи курцю, що палить у забороненому місці. Мозок закипить — стільки всього нового ви дізнаєтесь про себе після цих невинних зауважень. Неввічливість людей, здається, доходить до абсурду. Тепер навіть запитуючи, як пройти кудись, не завжди отримуємо адекватну відповідь.
До усіх цих бід можна ще й додати потребу відвідувати різноманітні держустанови, лікарні тощо, де хорошого ставлення до пересічної людини годі й сподіватися. Попри непривітність і грубість, тут додається ще й зверхність, з якою ставляться до нещасливця, змушеного там знаходитися. Після такого ставлення хіба що вдома сидіти й не з’являтися людям на очі, бо обов’язково отримаєш чергову порцію «чемності» у свою сторону.
Звісно, можна з гумором ставитися до відсутності елементарної культури в оточенні. Але факт залишається фактом — ми недостатньо ввічливі одне з одним, через що страждаємо та завдаємо прикрощів іншим. Намагаючись стати в ряд європейських країн, забуваємо, що, крім економічного розвитку, має бути ще й культурна свідомість кожної людини, яка й робить нас цивілізованою нацією. На жаль, цього поки що немає — от і товчемо воду в ступі, намагаючись змінити за раз усе суспільство. А починати треба із себе, із власної поведінки та ставлення до оточення. Як би нам не хотілося сказати все, що ми про когось думаємо, краще уникнути безрезультатних суперечок та марнування часу. І, попри поспіх, відповісти на запитання перехожого. Адже саме такі непомітні дрібниці свідчать про культуру особистості. І допоки цього не буде, матимемо лише культурну відсутність...
