Коли надія перевищує страх, то вона породжує відвагу.
Георгій Кониський, український письменник, проповідник, церковний і культурний діяч

Куратори із катакомб

У Києві відбувся VI Міжнародний арт-фестиваль
26 червня, 2001 - 00:00

Термін «куратор», що став популярним серед інших модних слів, поки що не має в нас свого істинного звучання. Українські критики не беруть на себе відповідальності щодо створення власної інтелектуальної міфології, здатної підпорядкувати своєму впливові ряд творчих індивідуальностей contemporary art, що складає основу діяльності кураторів у світі. Наші мистецтвознавці просто групують художників за інтересами, показуючи результат цієї гурткової діяльності.

Кураторство, тим часом, є конкретною професією, свідченням чого стала вигідно відрізнятися серед проектів арт-фестивалю концептуальна обгрунтованість експозиції Наталії Філоненко. Її досвід і професіоналізм позначився в умінні проектно мислити. І у доборі художників: не за принципом звичного — в близькому територіальному оточенні, але митців, що засвідчили свою присутність у міжнародному полі актуального мистецтва. Виставка Філоненко вийшла й справді міжнародною: підтримку проекту «Хороший, поганий, злий», котрий об’єднав художників з України та Росії, надав Фонд «Про Гельвеція» зі Швейцарії. Представлено відеоінсталяції Олени Ковиліної «В гостях у казки» і Маріана Жуніна «Памфлет» (Три сестри та три складові частини сучасного мистецтва), відеогрупи РАДЕК «Демонстрація», псевдореалістичний живопис Василя Цаголова на тему паранормальних явищ у пізнаванних ланшафтах українського села і серія кольорових малюнків Василя Кожухаря, мотиви творчості якого зорієнтовано на самостійне розгортання педофільських сексопатологічних метафор. Найзнаменитіші учасники «Хороший, поганий, злий» — група митців «Інспекція «Медична герменевтика». Її представлено фотопроектом 1990 року «Ми твій дідусь», що став класикою пострадянського концептуального мистецтва. Творці відносять фотоцикл до психоделічного реалізму. В образі бородатого дідуся, який роздвоївся, автори намагаються розтоптати маленького хлопчика, що скорчився на підлозі. Ці роботи з колекції мистецтвознавця Андрія Єрофєєва нині належать Державній Третьяковській галереї.

Вдало вибрано кандидатуру художника Анатолія Твердого для фестивального проекту мистецтвознавця Ольги Лагутенко «Моя страшенно кохана жінка». Масштабні скульптурні роботи з акрилового скла і ебонітових смол виглядають сучасно та іронічно, хоч іронія жвавих «Половецьких баб» суперечить високому штилеві кураторського тексту. Усвідомлена творчість не обов’язково повинна патетично охоплювати всі глибини світобудови. Досить того, що Твердий знайшов можливість втілити свої ідеї із застосуванням модних матеріалів. Технологія процесу, очевидно, виявилася захоплюючою, про що говорить велика кількість об’єктів. Мабуть, навіть завелика для відведеного їм простору.

Проект «Катакомби» створив мистецтвознавець Олексій Титаренко. Його учасники асоціюють себе з першими християнами. Хоч інформація прес-релізу про те, що в християн, котрі збиралися в катакомбах, «іконографії ще не було», суперечить відомостям церковної археології. Приємну ностальгію викликає інсталяція Ганни Сидоренко та Сергія Якуніна в підвальному залі Центру сучасного мистецтва «Совіарт» — кам’яні підвіски на дерев’яних жердинах. Згадується усміхнена пані Моніка, котра розсовує бамбукові штори кабачка «13 стільців». Мінорності настроєві додає відеоінсталяція Вікторії Денбновецької «Птахи» — зображення обертання верхівок голих дерев і птахів у постійному переміщенні з гілки на гілку. Біла сітка перед екраном повинна створювати ефект серпанку. Сумовитий відеоряд, що присипляє, перетворюється на монотонний звук пташиних криків. Все це, вочевидь, транслює поетичну предметність навколишнього світу. Елементарна поезія «Катакомб» використовує порожні форми визначення міри духовності. У поєднанні з сільською охайністю експозиція виглядає сумно.

Проект «Яма, чи Самотність у текстах партитур» в Українському домі являє собою декорацію оркестрової ями з пюпітрами, на яких розтікаються плескаті керамічні форми в основному струнних інструментів у виконанні одеського митця Олега Мимріна. Поблизу куратор Ольга Бебко виставила численних митців, котрі використовують у інсталяціях скло, метал і кераміку. Форми цих проектів нагадують пошуки часів перебудови і сьогодні є, скоріше, предметами зі сфери інтер’єрного дизайну.

Більшість експозицій в Українському домі продемонстрували швидше за все існування декоративної речі — товару в дизайнерському середовищі, де предмет є варіацією на одну й ту ж тему.

Наталя СМИРНОВА, мистецтвознавець
Газета: 
Рубрика: