«Квартира 50» — пропаще місце, а мешканці її — народ веселий. Химерні пригоди в кублі зла? Прекрасно! Сюрреалістичні вибрики на сцені, театралізована шокотерапія зі звуковим пресингом? Чудово.
Лідер формації Олег Верницький зізнався, що не любить хард-року. Хоча «Квартира» сповідувала його протягом 1986 — 1988 років і давала фору багатьом представникам жанру... Олег завжди прагнув чогось іншого, хотів звести різну музику — від фольку й попси до арт-року й панку. «Квартира 50» на сцені мала виглядати як дотепне шоу — яскраве й оригінальне. Та не одразу вдалося це здійснити.
«Дебют-86». Перший повноцінний рок-фестиваль у Києві на початку так званої гласності. Перший вихід «Квартири» у світ із кумедними текстами та неадекватним хардовим супроводом.
Активну концертну діяльність «Квартира» почала у квітні 1987 року. За місяць вони дали 13 концертів і примусили усіх говорити про себе. Тодішній склад групи був таким: лідер-гітара — Сергій Степаненко, барабани — Олександр Комісаренко, бас-гітара — Олексій Дундуков. Фундаторами групи вважали Віктора Щекотуна (гітара) та, звісно, Олега Верницького, чий сильний голос із істеричними нотками різав вуха, мов електропила «Дружба».
«Квартира 50» була однією з перших у Києві груп, що записала студійний касетний альбом (звукорежисер Антон Коцар). У серпні 1987 року касета «Швидка допомога» розійшлася й осіла у фонотеках прихильників київського рок-н-ролу.
20 вересня 1988 року загинув у автокатастрофі басист Олексій Дундуков. 1 жовтня концертом пам'яті музиканта відкрив свій останній сезон Київський рок-клуб. Відтоді почався новий етап у житті «Квартири 50». І почався він із появою у групі чарівної Вікторії Верницької. На фестивалі «Міс Рок-88» гурт здобув приз акредитованих журналістів «Міс Рок-фото-88». Стиль групи набуває виразного поп-панківського відтінку, а вкрай еротизоване шоу шокувало й захоплювало публіку водночас.
У грудні того ж 1988 року команда на студії «О.П.Д.» (звукорежисер Юрій Щелковський) здійснює запис другого альбому, цього разу дійсно концептуального — під назвою «Голосуйте за Мітель-Шнауцера».
Потім був всеукраїнський фестиваль популярної музики «Червона Рута». Жовто-блакитна тусовка зі Львова впродовж всього виступу припанкованої «Квартири» кричала «Геть!». Дійсно, не співпав епатуючий імідж «квартирантів» із рештою героїко-визвольних фестивальних сюжетів. Та що вдієш — «Квартира 50» була такою, якою вона є насправді... Проте інтерес із боку тележурналістів із братньої Польщі виявився аж надто нав'язливим: «Квартиру» мало не рознесли по цеглині!
Втім, головна проблема залишилася. Відсутність пристойної бази, відсутність бодай-якої роботи, відсутність будь- яких перспектив. Усе це гнітило, давило й вичавлювало з музикантів залишки надії. І раптом надійшло запрошення з Італії. Римська мерія офіційно ангажувала гурт на Всесвітній карнавал у Венеції, що мав відбутися у березні 1990 року. Але вони не встигли оформити документи. Якби встигли, то грали б в одній компанії з Pink Floyd'ом, Genesis, AC/DC. Щоправда, італійські імпресаріо не заспокоїлися й надіслали ще декілька запрошень. Словом, «Квартира 50» врешті-решт «вписалася» в європейський парад вуличних театрів. Якщо ви знаєте «Квартиру», то, напевно, вас не здивує той факт, що концерт почався одразу після приземлення авіалайнера у Будапешті. І вже не припинявся. Дорога була довгою. На трасі Будапешт — Югославія — Італія ще й досі добре пам'ятають «квартирантів». Сейшен просто неба — найулюбленіший коник киян, яким не звикати працювати «на капелюха». Десь там біля потягу, коли «Квартира» давала чергове шоу перед в'їздом до Італії, професійним оком їх розгледів менеджер югославської фірми «Арт едженсі». Контракт був швиденьким і не менш професійним. Отже, «Квартира 50» залишилась у Югославії. Надовго. Але дивним є те, що формація безболісно розкололася на дві частини: виникло тріо «Бардак» (Олександр Комісаренко — ударні, Артур Азаркевич — клавішні, Віталій Космач — бас) і «Флет Фіорті» (класичне тріо «Верницький — Верницька — Щекотун» та новий гітарист Сергій Никонов). «Флет Фіорті» грає український фольк, аранжований у стилі класичного поп-панку, а ось тріо «Бардак» тримається рок-н-рольного напряму. Обидві команди були досить популярні у Словенії. У Любляні їх впізнавали на вулицях: вони надзвичайно вдало виступили в різдвяній програмі телебачення Словенії.
Отже, музика киян із таким до щему рідним репертуаром знайшла попит не вдома, а далеко від нього. Абсолютно типова ситуація. Україна та, зокрема, Київ — невичерпне джерело та завжди високий рівень культурної еміграції.
