Цього літа чорнобривці, які скульптор і художник Василь Рижук із Луцька вже 12 років сіє кілометрами вздовж доріг, цвітуть особливо пишно. Навіть офіційна Київська площа біля будинку обласної влади завдяки цим квітам стала улюбленим місцем відпочинку для багатьох лучан. А траса у напрямку столиці взагалі вражає буйним квітуванням... Та, як і в минулі роки, Рижук майже самотужки творить цю красу.
Цілий день до Василя не можна було додзвонитися. Пізно ввечері виявилося, що він у черговий раз прополював чорнобривцеві квітники вздовж траси. Прополював так, як це ще й досі роблять люди в селі: звичайною мотичкою... Пройшов до п’яти кілометрів, а далі, признається, від спеки й втоми вже не вистачило духу. Допомагала йому лише одна жіночка з Піддубців, яка належить до, так би мовити, нечисленної «чорнобривцевої» групи Рижука. Кілька тітоньок доволі поважного віку і становлять цю групу підтримки. Навесні через чорнобривці, буває, не встигають вчасно прополоти дачі й власні городи.
Цього року чорнобривцями, а між ними і декоративними соняшниками, Рижук засіяв і засадив 10 кілометрів узбіччя траси з Луцька на Київ. Загалом за 12 років істинно, як уважає, українськими квітами він засадив 150 кілометрів. Як тюльпани є символом Голландії, так і чорнобривці є своєрідним символом України. Крім того, що гарні й невибагливі, ще й, сміється, такі ж живучі, як ми...
Волинянам, та й усій Україні (бо газета «День» уже писала про це 29 грудня 2010 року) історія незвичайного Василевого захоплення добре відома. Перші чорнобривці посіяв біля 26-ї луцької школи, неподалік якої мешкає. Під час ранкових пробіжок звернув увагу на численні смітники під парканами. Розчистив їх і висіяв майбутню красу. Заквітчав і власне подвір’я багатоквартирного будинку, територію гімназії № 21. 3600 (!) чорнобривців засіяв торік біля знака при в’їзді в Луцьк. Цього року цю територію, яка є своєрідною візитівкою обласного центру, уже обробляли комунальники. Але їм дісталася підготовлена, розпушена Василем земля, він же піднімав тут справжню цілину: викопував траву, збирав численне каміння. Ні працю його, ні витрати на саджанці (адже сюди добирав кращі сортові екземпляри) йому традиційно ніхто й не компенсував. Два роки тому, під час акції «Людина року», став переможцем у номінації «Учинок року», ото й усе. Ще коли мав власний автомобіль, то розсаду, воду, інструменти він возив ним. Нині машина наказала довго жити, то ж усі складники майбутньої квітучої краси Василь перевозить рейсовими автобусами.
Минулими роками готувати грунт йому допомагали дорожники. Адже на узбіччях є місця, де не хочуть рости навіть невибагливі чорнобривці. Проте останнім часом доводиться йому рити землю власноруч. А чорнобривці лише квітують гарно. Їх за сезон треба щонайменше п’ять разів прополоти, на зиму власноруч вирвати і прибрати сухі пагони. І якщо на трасі Василь сподівається на Божу волю і дощ з неба, то біля облдержадміністрації поливає квітуче диво сам. Для чого він усе це робить? Адже бувало, що в бік Львова від рідного Горохова висівав чорнобривці протягом 30 кілометрів!
— Он в Арабських Еміратах у пустелі є смуга землі, засаджена кущами. І до кожного (!) підведена вода. Це зроблено заради того, щоб було гарно...
Насіння мішками роздає всім зацікавленим (а його ж треба зібрати й висіяти...). Торік насіння волинських чорнобривців Рижук завіз навіть... у Литву. Роздавав його і «дембелям» у поїзді, просто людям у місті. Брали усі. А ось чи посіють?.. А полтавчани, дізнавшись про цього незвичайного чоловіка, запросили його до себе і з Василевим насінням провели акцію «Чорнобривцева Україна». Рижук каже, що просто любить свою землю, знає їй ціну і хоче, щоб його батьківщина була квітучою і заможною. І обіцяє висівати чорнобривці вздовж доріг і на смітниках, доки житиме.
Квітуче диво на узбіччі дороги на Київ називають оберегом для водіїв і перехожих. Адже помаранчевий колір чорнобривців і соняшників концентрує увагу.
