Його життя схоже на сценарій фільму, фінал якого невідомий — чи буде він щасливим? Доля цього собаки складається з пекучої суміші суперечностей: патологічної невдачі і неймовірного успіху.
Ще маленьким цуценям з теплого й затишного помешкання з волі людей він потрапив до глухої промислової зони, де був приречений на тяжку загибель від голоду. Йому пощастило: якби не зустрів там людей з добрим серцем, що дивом опинилися там і не змогли пройти повз вуханя, його життя скінчилося б набагато раніше.
Здавалося б, усе налагодилося, підібрали, та де там: собача, таке схоже на цуценя вівчарки, вже було таке виснажене й зневоднене, що навіть просто цуценям його вже не можна було назвати, скоріше він був схожий на скелет собаки, обтягнутий шкірою. Зголоднілий, він тягнувся до їжі, він весь час хотів їсти, але не міг: його організм вже не приймав їжі... Потяглися дні й тижні консультацій з лікарями, крапельниці, обстеження, крапельниці. Безнадія і водночас надія людей, які хотіли допомогти цуценяті, що опинилося в скрутній ситуації.
Лікарі не могли поставити діагноз. Клініка за клінікою, надія за надією. Рекомендації більшості лікарів були суворими: приспати! За цуценя ніхто з лікарів не готовий був узятися, пояснюючи просто: цуценя не домашнє, не породисте, навіщо вам це потрібно? Собача складне, воно потребує багато сил і коштів.
Але раптом знову успіх — знайшовся лікар, який захотів допомогти і провів тривале й дороге обстеження. Лікар знайшов в організмі собаки рідкісну патологію — аномальний розвиток дуги аорти. Позитивних результатів операцій собак з такою патологією не було. Але лікар використав усі можливі й неможливі ресурси, він боровся за життя безпородного цуценяти так, ніби це був найіменитіший пес... І цуценя вижило.
Слід наголосити: це перша така операція в Україні в собаки, що вдало завершилася. Собача не просто вижило — воно стало унікальним, єдиним. Його не занесли до книги рекордів Гіннесса. Залишилося просто собакою. Не знає про свої пригоди, не розуміється на медицині та ветеринарії, просто живе. Почувається здоровим псом. Єдиною особливістю якого залишається годівля — їжа має бути подрібненою і подаватися лише із спеціального столика. Але ж ця мила аристократична особливість — дрібниця для люблячої родини.
Маючи шикарну зовнішність, наш герой дуже фотогенічний. На фото його можна прийняти за шикарного виставкового собаку. Він не виріс на величезного красеня, але став зменшеною копією улюбленої народної породи — вівчарки. Цей чудовий пес із непростим минулим вірить у своє світле майбутнє.
Кожен день з надією він чекає на свого господаря. Дитинство наклало свій відбиток — він недовірливий, але його серце відкрите для любові справжнього господаря, якому він стане найвідданішим псом. Він зобов’язується стежити за здоров’ям господаря, забезпечуючи йому тривалі прогулянки на свіжому повітрі, яких потребує його активний організм. Він готовий бути найкращою сигналізацією — повідомляти господарів про всіх відвідувачів, при цьому він не злий і не агресивний. Він розумний і знає деякі команди, ось лишень що таке бути хазяйським улюбленим псом — він не відає, але дуже хоче довідатися. Він дуже чекає і вірить, що останній крок до того, щоб ця історія стала щасливою, обов’язково здійсниться.
Якщо Ви готові стати господарем цього унікального собаки, теле фонуйте, будь ласка, Ользі 066-760-08-96.
Лілія ЄМЕЛЬЯНЕНКО, засновник міського незалежного об’єднання міні-притулків «ГНОМ», спеціально для «Дня»
