Ще у літописних джерелах згадується про першого лікаря, який використав для лікування... рух. Це був китайський лікар Хуато (141 рік н.е). А як напрям танцювально- рухова терапія виникла у 1953 році в Америці. Після американо-корейської війни багато госпіталів було переповнено військовослужбовцями з психічними порушеннями. У одному з таких госпіталів — у госпіталі святої Єлизавети — працювала танцівниця Меріан Чейз. Вона використовувала танець для роботи з хворими на аутизм — людьми, вербальне спілкування з якими ускладнене. Оскільки результати були непоганими, психологи і психотерапевти почали досліджувати цю схему лікування. Втім Меріан не можна назвати автором танцювально-рухової терапії. Це один із не багатьох напрямів, який, на відміну, наприклад, від психоаналізу Зігмунда Фрейда не має свого автора. Танцювальна терапія працює за принципами тілесно орієнтованої терапії, родоначальником якої був учень Фрейда Вільгельм Райх.
Тілесна терапія і танцювально-рухова терапія — це методи самовідновлення організму. Вони підходять і для соматичних хворих, і в роботі з людьми, які мають психічні порушення, і для здорових людей. Також танцювально- рухова терапія спрямована на розвиток комунікативних навичок і включає роботу з іншими видами мистецтв: малюнком, ліпленням, музикою, акторською майстерністю. Детальніше про цей порівняно новий для України напрям «Дню» розповіла Світлана ЛИПИНСЬКА, професійний психолог і хореограф, керівник лабораторії ТРТ і студії іспанського танцю «Duende».
ТРИ В ОДНОМУ
— Танцювально-рухова терапія — малознайомий для більшості людей термін. Як ви «вийшли» на цю систему?
— Я займалася академічним народним танцем. На початку 90-х, коли моя сценічна кар’єра закінчилася, я вирішила, що мені треба знайти ще щось у житті (адже викладання хореографії тоді нікому не було потрібне). Мене дуже цікавила психологія, і я закінчила при Київському національному університеті ім. Шевченка Інститут «Психогенез». Там і дізналась, що існує такий напрям, як танцювально-рухова терапія, почала вивчати цей метод і стала одним із перших танцювальних терапевтів в Україні. Це було у 1994 році. Інформації про цей метод було дуже мало. Її й зараз небагато, але ми обмінюємося досвідом із зарубіжними фахівцями (зокрема з англійськими, російськими). Тому вже набагато більше можливостей розвивати цей напрям. Мета танцювальної, тілесно орієнтованої терапії, — з’єднати думки, почуття й тіло в єдине ціле. До цього приходять ті люди, які усвідомлюють потребу «возз’єднання» зі своїм тілом.
ТАНЕЦЬ ІЗ «ЗАЗЕМЛЕННЯМ»
— Як сталося, що вас захопили іспанські танці? І чому саме вони, а не, наприклад, танці Африки чи Індії?
— Кожна людина вибирає те, що їй ближче. Хоч дуже люблю і український, і циганський, і арабський, і грецький, і єврейський танці. Через танець відбувається формування твого тілесного образу. А іспанці — дуже горді й незалежні. Тому саме іспанський танець найбільше підходить до концепції танцювальної терапії. І мені здається, що нашим жінкам сьогодні необхідно відчути цей «іспанський» стрижень у собі. Іспанський танець формує почуття безпеки, впевненості. Він «заземляє» людину, тоді як усі інші танці і взагалі танець як мистецтво спрямовані вгору.
— Вважається, що за характером, ставленням до життя українці багато в чому схожі на іспанців. Але в цьому починаєш сумніватися, порівнюючи, наприклад, фламенко і гопак...
— У всіх танцях є спільні риси. Адже танець — це форма самовираження. Танцюрист на сцені завжди щось розповідає. І не важливо, за допомогою якої танцювальної лексики. Це передається через пластику, групові, парні або одиночні рухи. А різниця полягає в тому, що в українському танці більше відкритих, направлених назовні рухів, в іспанському ж, навпаки, — вся енергія акумулюється в самому танцюристі. Цей танець не вимагає великого простору сцени, зате необхідний простір внутрішній, емоційний.
ЛЮДИНА БЕЗ ФУТЛЯРА
— Як працює танцювально-рухова терапія з людським тілом?
— Вільгельм Райх і вся тілесно орієнтована терапія дотримуються того, що всі психічні травми або процеси, які відбуваються, обов’язково відбиваються в тілі людини. Стрес, травми або переживання виражаються м’язовим напруженням. Енергія, за Райхом, яка тече в нашому тілі, повинна рухатися вільно. А для того, щоб пережити травмуючу подію або ситуацію, треба «стиснутися». Наприклад, людину образили, і вона не може на це відповісти. Як правило, вона стискає щелепи, кулаки, дихання стає частим тощо... Це і є реакція тіла на ситуацію. Якщо ж подібна ситуація повторюється кілька разів або емоційна травма дуже значна, такий порух тіла закріпляється в тілі як стереотип, знижується рівень емоційної чутливості. Танцювальна терапія, по-перше, дає людині можливість усвідомити, як і чому щось відбувається в її тілі. По-друге, за допомогою спеціальних вправ допомагає зняти чи знизити рівень «заблокованості» тіла. І саме знизити, а не знищити. Ми не можемо жити без своїх захисних механізмів: м’язового панцира, який починає формуватися з самого раннього дитинства. Немає такої людини, яка була б у будь-якій ситуації повністю відкрита як квітка лотоса. Це неможливо і не треба. Інакше, це буде людина, яку все в цьому світі буде вражати. З іншого боку, якщо людина надто непроникна, вона стає малочутливою не лише до болю, але й до радості. Саме тому треба знімати «лусочку» за «лусочкою», та лише до певного рівня. Тіло і психіка людини, в ідеалі, повинні бути еластичними, адекватними.
«НЕ МОЖНА ЗАЦИКЛЮВАТИСЯ ТІЛЬКИ НА ГОПАКУ»
— Чому, по-вашому, сьогодні ми так активно вивчаємо культуру інших народів: готові стукотіти кастаньєтами, медитувати за йогою, проникати у відмінності китайської та японської чайних церемоній? Чи не втрачаємо ми при цьому своє?
— Ми нічого не втрачаємо, якщо будемо освоювати свою культуру через пізнання інших людей, інших культур. Якщо я відкрила студію іспанського танцю, то це не означає, що ми втрачаємо український. Не можна зациклюватися тільки на гопаку. Знання інших культур не виключає любові до своєї, а навпаки збагачує. Мені здається, що в усьому світі захоплення східними культурами викликане тим, що люди втомилися від «техно» і «технологій» і скучили за «живими» емоціями, які повною мірою представлені в східних традиціях.
— Чим ви вимірюєте успіх вашої справи?
— Ступенем задоволення своїх клієнтів. Для кожного — це свій шлях особистого розвитку. Ступінь опанування мистецтвом танцю також у кожного свій. Хтось через два місяці вже може «затанцювати», а комусь і двох років мало. Але найголовніше — це все-таки задоволення від спілкування зі своїм тілом, від розвитку рухової активності.
«ЛЮДИНА, ЩО НЕ ЗДАТНА НА СПОНТАННІ РЕАКЦІЇ, ЗАЗНАЄ КРАХУ»
— Як би ви описали людину до і після занять?
— Частіше за все людина, яка приходить на заняття, налаштована на те, що її зараз будуть оцінювати. На жаль, уся наша система освіти побудована так, що дітей, які ледве встигли прийти до школи, тут же оцінюють. Їх же ще не встигли нічому навчити! Наприклад, я до 30 років була впевнена, що малювати не вмію. По-перше, в школі цьому добре не вчили, а по-друге, мене переконали в тому, що малювання — доля обраних. Я навіть не намагалася перевірити, чи це так. Та одного разу, розмовляючи з художником, я зрозуміла, що малювати можуть усі. І шляхом роботи над собою я дозволила собі малювати. Я не стала художником, але я малюю. І отримую від цього величезне задоволення. Це — великий крок до самореалізації. Те ж саме — і з танцем. Так, не кожна людина буде зіркою балету. І на підставі цього ми повинні позбавляти її задоволення танцювати?
Одним із головних принципів ТРТ є можливість навчитися чути сигнали свого тіла, йти за ними, вміти розслаблятися, коли треба. Тіло мудріше за думку, тому що воно старше, ніж думка. Тіло має свою пам’ять, і багато процесів у ньому проходять на підсвідомому рівні. Вже на всіх рівнях доведено прямий зв’язок психічних та фізичних процесів. Важливо навчитися спонтанності, імпровізації на тілесному рівні, усвідомлено брати участь у своєму власному житті. Тілесні навички переносяться на психічний рівень. Людина, що не здатна на спонтанні реакції у складній ситуації, відразу ж зазнає краху. Головне — навчитися довіряти своєму тілу.
ДОВІДКА «Дня»
Світлана ЛИПИНСЬКА — народилася в м. Херсоні. Закінчила Київський інститут культури ім. Корнійчука (тепер Київський національний університет культури та мистецтв), потім — Інститут «Психогенез». Танцювальну кар’єру почала з 1975 року: спочатку в ансамблі танцю «Світанок» (Херсон), потім в ансамблі «Україночка». Займається хореографією, спеціалізація — академічний народний танець. З 1994 року танцювально-руховий терапевт, тілесно орієнтована танатотерапія. Також практикує гештальт- терапію (направлена на усвідомлення думок, почуттів і відчуттів).
