Нагадаємо, бенгальська мова (або бенгалі) за кількістю носіїв — сьома мова світу. Це офіційна мова країни Бангладеш, а також одного з 24-х штатів Індії. Нею розмовляють понад 230 мільйонів людей. До двох ювілейних дат: 140-ліття від дня народження Лесі Українки і 110-ліття від дня створення драми-феєрії «Лісова пісня» був завершений переклад цього твору на бенгальську мову Мрідулою Гош, яка живе і працює в Україні.
Мрідула Гош — індійська правозахисниця, політолог, історик-міжнародник з науковим ступенем кандидата наук, журналіст, голова правління Східноєвропейського інституту розвитку народилася у Калькутті. Її мати — юрист, батько — відомий лікар і громадський діяч Читта Ранджан Гош. Здавалося б, кар’єра Мрідули була визначена діяльністю батьків. Так, першу вищу освіту Мрідула отримала у Президенсі-коледжі при Калькутському університеті, найдавнішому в країні вищому навчальному закладі, в якому були виховано багато діячів індійського визвольного руху (в авторитетному закладі здобули освіту перший президент незалежної Індії Раджендра Прасад і перший президент Бангладеш, відомий кінорежисер Сатьяджит Рей). Закінчення на 8-й стор.
Після закінчення Президенсі-коледжу Мрідула Гош приїхала в Україну і 1984 року стала студенткою факультету міжнародних відносин і міжнародного права Київського державного університету ім. Т. Шевченка. Під час навчання Мрідула неодноразово брала участь у творчих програмах, оскільки вона досконало володіє індійським танцювальним мистецтвом, є дипломованим фахівцем мистецтва танцю та постановником-хореографом і режисером. Одного разу після концерту до неї підійшла українська подруга Вікторія, захоплена танцем Мрідули, і після бурхливого вияву емоцій пригостила її шоколадними цукерками «Лісова пісня». Цукерки сподобалися Мрідулі, а назва здалася дивною. Тоді Вікторія розказала їй про твір Лесі Українки з такою назвою, про Мавку, Лукаша і дядька Лева. На той час Мрідула ще не добре володіла українською (навчання в університеті для іноземців йшло російською мовою) і не все у розповіді Вікторії було зрозумілим. Проте ні тоді, ні пізніше Мрідула не зустрічала ніде у світі випадків, коли б назви літературних творів отримували друге життя у назві таких побутових речей, як цукерки. Вона зрозуміла, що українці пишаються видатною письменницею.
З того часу Мрідула Гош почала цікавитися творчістю Лесі Українки: купила збірку її поезій у перекладі англійською мовою. Читала, перечитувала і декламувала вірш «Надія», а у 1990—1991 переклала його бенгальською мовою.
Закохана у поезію з дитинства, Мрідула Гош відкрила для себе високий світ українського мистецтва слова. У цей же час відбулася зустріч з Віктором Батюком — професійним перекладачем Рабіндраната Тагора українською мовою. Зацікавлення поезією переросло у відповідальну справу — перекладацьку діяльність, виникла ідея створити бенгальською мовою «Антологію української поезії», до якої увійшли твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Олександра Олеся, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Бориса Олійника, Ігоря Римарука, Володимира Свідзинського, Леоніда Кисельова, Софії Майданської, Людмили Скирди та ін. Мрідула Гош усвідомлює, що не є професійним перекладачем, тому показала фахівцям в Індії свої переклади і дістала схвальні відгуки.
Паралельно з антологією 1992 року Мрідула Гош почала перекладати драму-феєрію «Лісова пісня». Цей твір зацікавив Мрідулу тим, що він описує існування на грані реального і має відповідності у індійському фольклорі. Так, Мавка в перекладі Мрідули з’являється, як Майя — ілюзія або тимчасове сприйняття духа, Русалки — Порі або Джолопорі — ефірні створіння, Потерчата — Гарано-дхон: діти, що бувають втрачені, є загубленим скарбом. Мрідула перекладала уривками, бо нецікавими виявилися для неї побутові речі, задоволення отримувала від зображення Мавки, дядька Лева. Був час, коли через важкі обставини в житті не могла братися за переклад, бо вважає, що він має йти від серця: наприклад, п’ять днів працювала, а потім два роки — ні. Перші сторінки Мрідула Гош показала Віктору Батюку, він високо оцінив її перекладацьку майстерність. Рукопис, який був у зошиті, завжди їздив з Мрідулою Гош до Індії, до інших країн — ні. Робота над перекладом була закінчена у серпні 2010 року.
Цей переклад Мрідула Гош здійснила з бажанням не тільки глибоко зрозуміти поетичний текст драми-феєрії, але й зробити так, щоб знали про Україну, про високі зразки її літератури. Людина, обдарована багатьма талантами, Мрідула Гош мріє не просто видати переклад, а поставити на сцені та відзняти спектакль. Вона переконана, що міфологія дає широкий простір для уяви, а людська уява завжди багатша за візуальний ряд, тому представити художній текст як дійство — завдання, цікаве для митця. А ще Мрідула Гош вважає, що цей твір дуже корисний для дітей: тут звучать земні істоти та небесні голоси, розкриваються цінності життя-буття, тому необхідно знайти сценічну мову і зробити спектакль для дітей.
Чи вдасться Мрідулі Гош сказати своє слово на сцені, бо вже існує балетний, драматичний і ляльковий спектаклі «Лісова пісня»? Згодом побачимо, а зараз в Індії Мрідула Гош веде переговори про видання перекладу «Лісової пісні» бенгальською мовою.
