…Глянула на годинник і зазначила: Пазин читає вірші вже четверту годину. Потім клацала щось на комп’ютері, переглядала газети, домовлялася про нові інтерв’ю… Ввечері сварилася з дітьми (час вже готуватися до школи, а не бігати подвір’ям!), варила борщ і робила ще безліч путящих та безглуздих речей. Та весь час не могла позбутися тої думки, що десь там, в актовому залі Палацу мистецтв, поет читає вірші!..
Навіщо це мені? Для чого цей дивак виплигнув з нашого метушливо-буденного життя? Для чого, кинувши всі справи, я біжу в сутінках подивитися, як він себе почуває? Дванадцять годин читати напам’ять свої вірші — це не в гамаку на дачі відлежати. І їсти захочеться, і горло заболить… Можливо, ще встигну послухати його поезію. Хоч би це:
На дереві добра росте цілющий плід,
І хто плекав його, той матиме безсмертя.
Бо протягом віків тримається весь світ
На ниточці святій людського милосердя…
Чимало вже написала ця людина за своє життя. Чотири книги вийшло. І в кожній вірші різні, та завжди якісь піднесені, щирі та добрі. Недарма нагороджений орденами, які даються (не супроводжуючись грошовим додатком), як правило, тим патріотично налаштованим особам, що множать багатство рідної землі духовністю. Їхні внески в матеріальному вимірі не визначити, це щось таке, що живе в повітрі. Як бузковий запах, мамин голос, пам’ять про друга… «Галицький хрест», «Морський хрест», «Січовий хрест», відзнака військово-спортивної організації «Січ». Біжу й думаю: як це така непрагматична особа могла додуматися — зателефонувати в представництво «Книги рекордів Гіннесса» і самому захотіти потрапити на її сторінки? ( А може, тільки така й могла?) І все зробив «як книжка пише» — і оргкомітет створив, і спостерігачів знайшов, і зареєстрував випадкових свідків, і навіть на плівку рекорд зняв. Щоправда, вже мав попередній невтішний досвід. Десять років тому читав свої вірші шість годин 15 хвилин. А потім побачив обличчя жінок, що працювали в товаристві «Знання», де Іван Пазин влаштував читання, і… здався. На тих втомлених обличчях було написане: що ти, чоловіче, робиш, маршрутки вже не ходять, як дiйстанемось додому? Цього разу читання почав о 9.30, так, щоб всі могли потрапити до ночі у власну домівку і не згадувати лихим словом поета, якому закортіло читати вірші.
— Для чого це вам? — запитала ще до марафону, який вiдбувався протягом 12-ти годин.
— А щоб цілий світ знав, що земля наша талановита та щедра. Щоб ще раз згадали Україну, яка славна не лише козацькою силою та дзвінкими голосами, а й поезії не цурається. І є кому у нас читати вірші, є кому слухати.
Однак слухати здебільшого прийшли друзі, журналісти та родина. Щоправда, ввечері людей назбиралося багатенько. Всім хотілося подивитися, чи буде поет виснажений до краю, чи ще може чарку випити з товаришами? Зміг! Хоча не мав можливості готуватися до рекорду спеціально. Двоє синів- підлітків, які, як голодні цуценятка, метуть усе, навряд чи дозволили йому посидіти на особливій висококалорійній дієті. Хіба що наснагу давав новояворівський ліс, біля якого живе. Виходив, усамітнювався, блукав годину-дві між дерев і читав, тренував пам’ять та легені.
Як скінчив читати, всі вітали, цілували, плескали в долоні. Потім розійшлися додому спати.
А на ранок настав звичайний день, однак відчуття, що ніби чогось бракує, не давало спокою…
А й дійсно чогось бракує! (Вам ні?) Знання, що хтось в маленькому залі повним наснаги голосом читає свої вірші. І хоч ти далеко, музика тих віршів звучить у тобі. І ти знаєш, що призначений радіти тому диву і в небо дивитися частіше, а не заздрити, що в сусіда хата вища…
Слава Пазинам, що читають вірші не задля зиску, а задля душі своєї, і, звичайно, задля слави рідної землі!
