— У окремих мас-медіа з'явилася не зовсім точна інформація з приводу Кубка України в Сімферополі, яку я вважаю за потрібне спростувати, — каже Любов Овсіївна. — Наприклад, одна газета написала, ніби-то ми — клуб «Грація» — бойкотували цей турнір, спеціально забрали килим і т. д. і т. п. На справді ж, як ви, напевно, знаєте, 5 листопада в Києві відбулася феєрична акція «Нова мета», приурочена до створення Благодійницького фонду допомоги спортсменам України і проводам зі світу великого спорту олімпійської чемпіонки Катерини Серебрянської, і клуб «Грація», вихованкою якого є Катя, не міг не взяти участі в цьому шоу. Природно, підготовка наших «художниць» до відповідального шоу, гостями якого були численні імениті й авторитетні гості, вимагала багато часу та зусиль, тому, щоб не впасти лицем у багнюку, ми і взяли із собою килим — як же інакше нам тренуватися?! Певні складності виникли і з транспортуванням юних спортсменок: у Сімферополь ми поверталися автобусом, який по дорозі зламався — в результаті ми добиралися різними групами. Що ж до горезвісного килима, то він мав бути в Сімферополі ще увечері 6 листопада, та оскільки автомобіль, що перевозив його, теж зламався, в наше розпорядження він надійшов тільки 14 днів опісля. Зізнатися, нам із колегами довелося через нього неабияк похвилюватися, оскільки фірма «Кримтранс» нас серйозно підвела, надавши непідготовану машину: чи жарт, жаданий килим «переганяли» три рази!
Чому я все так детально описую? А тому, що терміни проведення Кубка України з незрозумілих причин були скороспішно перенесені з 20—24 листопада на дату, практично співпадаючу з акцією 5 листопада. Про дане перенесення я дізналася ввечері 2 листопада, а чи реально, перебуваючи в Києві, організувати змагання в іншому місті — маю на увазі Сімферополь — думаю, запитання риторичне. Мені не хотілося б висловлювати якісь припущення щодо того, кому перенесення було вигідне — нехай це залишиться на совісті тих, хто за подібні речі відповідальний. Я ж хочу сказати наступне: ми не могли встигнути просто фізично брати участь на належному рівні і в програмі 5 листопада, і на Кубку України. На додаток до всього, деякі з 32 дівчат, які приїхали до Києва, застудилися — втім, у таку погоду це й недивно. Потім 8 листопада Президент країни вручав Катерині орден II ступеня «За заслуги»: як вам здається, чи мала я моральне право як мама розділити в цей момент поруч з дочкою її успіх?
Словом, будь Кубок України проведено в ті терміни, що і було заплановано, він, мені здається, виявився б за якістю на порядок вищим. Я не стану стверджувати, що він пройшов не на належному рівні (тим більше, що всіляку допомогу надавали кримський спорткомітет, кримська рада «Динамо», та й наша школа, попри те, що вона в черговий раз виявилася битою, не стояла осторонь — хоча це і не було оцінено по достоїнству) — просто дуже хочеться, щоб нарешті в нашій художній гімнастиці запанував порядок.
— Аргументуючи свій вихід зі спорту, ваша дочка сказала, що в гімнастиці вона досягла всього, чого прагнула. А як ви вважаєте, могла б Катя продовжувати свої виступи?
— Вважаю, тут може бути два ракурси, два погляди: якщо хтось хотів позбутися гімнастки Катерини Серебрянської, якщо вона комусь дуже заважала, якщо Катя звиклася з думкою про те, що її постійно позбавляють можливості далі виступати — то, ймовірно, вона пішла вчасно, якщо ж її виступи потрібні країні, якщо ж люди досі продовжують захоплюватися її талантом — то, вочевидь, дочка поспішила залишати великий спорт. Загалом, як кому хочеться — той так і сприймає відповідь.
— А якою є ваша думка з цього приводу — як тренера, як мами?
— Тепер, коли пройшов майже рік, як Катя перестала активно виступати, я, відверто кажучи, рада тому, що дочка пішла з гімнастики — дуже вже багато тут нездорового напруження пристрастей, закулісних ігор, які вражають уяву. Як мати я рада, що зараз Катя обертається в колі куди більш доброзичливих людей, що вона зберігає найголовніше — своє здоров'я. А як тренеру мені трошки шкода: такі діти, напевно, народжуються раз у сто років. Я завжди вважала, що не просто мати народжує дитину, — а сам Господь проводить через батьків своїх дітей. Катя талановита, і цього не можна не помічати. Це бачить увесь світ, не роздивилися тільки окремі спортивні функціонери.
— У «Школі Серебрянських» є чимало перспективних висококваліфікованих гімнасток — насамперед, дві Олени — Ткаченко та Дзюбчук. Як вам здається, що треба зробити, щоб вони сповна реалізовували свій творчий потенціал, щоб все дійсно вирішувалося на спортивних аренах, а не десь у кулуарах?
— На сьогодні треба поміняти головного тренера збірної України. Звичайно ж, не на кандидатуру Серебрянської. Так, я — працюючий тренер, ним була, ним і залишуся, а керувати тренувальним процесом національної дружини, формувати команду, призначати суддів повинен наставник, який не має «своїх» гімнасток і не зацікавлений у знищенні конкурентів. Це має бути неупереджений професіонал»…
Окрім Любові Овсіївни, в прес-конференції приймала участь і сама Катерина Серебрянська, котра прокоментувала знаменну подію — отримання нею ордена II ступеня «За заслуги»: «Мені, як, напевно, і будь-якій іншій людині на моєму місці в 22 роки, було б дуже приємно одержати таку престижну нагороду з рук Президента країни. Приємно подвійно, що в той прекрасний момент поряд зі мною знаходилися Валерій Васильович Лобановський, Григорій Михайлович Суркіс, Валерій Пилипович Борзов, Андрій Шевченко, Сергій Ребров, Олександр Шовковський — люди, близькі мені за духом».