«Червону землю», новий фільм кінодокументаліста Сергія Буковського, випущений студією «Кінематографіст», хочеться віднести саме до поетико-реалістичного дискурсу. Однак поетика тут іншого порядку і виявляється не в тих чи інших формальних ознаках, а в самому способі осмислення матеріалу. Звичайно, ще потрібно було відшукати таку вдячну натуру — поселення українців, які емігрували в Бразилію сто років тому і осіли на півдні країни, в штаті Парана. На щастя, режисер далекий як від спокус милування екзотикою, так і від діаспорних виявів. Більше того, йому взагалі вдається вирватися з-під влади кінодокумента як такого: «Червона земля» — це не ігрове, але й не документальне кіно. Тут немає заїжджених стандартів останнього — скурпульозних або зворушливих закадрових коментарів, прагнення до якоїсь гіпотетичної правди, привнесених сюжетів або специфічно документалістського вуайеризму.
Буковський уважно і коректно відстежує життя-буття дивовижної громади. Разом з автором спостерігаємо звичайні фрагменти повсякденності, практично не пов’язані фабулою. Чомусь хочеться дивитися, не відриваючись, — на те, як у далеких містечках і селах з дивовижними португальськими назвами справляють весілля, танцюють, ганяють коней, із нехитрим здивуванням розглядають сучасні українські гроші, рубають ліс, орють землю — жирний червоний грунт. Соняшник і зелений папуга, молодцюватий 73-літній дід, що базікає про свою сувору стару, акордеоніст на тракторі, сліпуча бірюза неба над бордовою дорогою — весь фільм здається реєстром образів, добре знайомих, але знайдених у небаченому світлі, і тому ще більше дорогих. Все у фільмі працює на це — і режисура, і візуальні знахідки оператора Едуарда Тимліна, і музика Вадима Храпачова, що дивно поєднує меланхолію і завзяття.
Тому в «Червоної землі» є дійсно поетична якість — атмосфера співучасті в незнаному житті інших. Вони — далекі наші, жителі Червоних Земель — після цього фільму здаються по-особливому близькими. Рідними... Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»
ДОВІДКА «Дня» : Сергій Буковський, кінорежисер, заслужений діяч мистецтв України. Автор понад 30-ти документальних і телевізійних фільмів. Лауреат міжнародних і вітчизняних фестивалів. Постановник фільмів: «Завтра свято», Укркінохроніка (Гран-прі фестивалю «Молодість», Київ, 1978 р.), «Сон», Укркінохроніка (1989 р.), «Дах», Укркінохроніка (Золотий голуб Лейпцигського кінофестивалю, 1990 р.), «Знак тире», Укркінохроніка (Гран-прі фестивалю Media wave в Угорщині, 1993 р.), «На Берлін», студія «Контакт» (1995 р.), «Десять років відчуження», Internеws Ukraine (1996 р.), «Вілен Калюта. Реальне світло», Гільдія кінооператорів України (2001 р.), «Війна. Український рахунок», телеканал «1+1» (2001 р.), «Червона земля», студія «Кінематографіст» (2002 р.)
