Сотні тисяч пасажирів, які проїжджали цього літа по трасі із Сімферополя в Ялту, бачили дорожній покажчик «Парк птахів». Якщо звернути в його бік по дорозі до підніжжя Чатирдагу, то, не доїжджаючи до Мармурової печери, незабаром потрапиш у дивний світ, де все створене для того, щоб господарями на цій території були пернаті. Саме так задумав своє підприємство колишній майор ДАІ Сергій Куклін, який, вийшовши на пенсію, вирішив створити простір, де сотні птахів жили б у мирі й дружбі з людьми. Своє підприємство він назвав скромно «Парк птахів», хоча навколишні вже похрестили його «кукліновим ковчегом», адже для багатьох його мешканців життя в Криму, куди щороку приїжджають 5—6 мільйонів людей з метою побродити лісом, тобто пташиним домом, де пернаті живуть і розмножуються, а часто ще й з метою пополювати на них — саме виживання, не те що розмноження, стало проблемою. Тому цей «ковчег» виявився до місця, сподобався він і птахам, і людям…
Починав Сергій Куклін iз цікавинки — створив страусячу ферму в селі Чистенькому, на околиці Сімферополя. Ця справа сподобалася й сину Олексію, який, будучи студентом, брав участь у міжнародному симпозіумі зі страусівництва, й дружині Наталці. Про страусів у Кукліна є ціла теорія, яка починається з того, що страус — птах XXI століття, з погляду економіки, звісно. М’ясо страуса має найнижчий вміст холестерину, тому їм харчуються спортсмени-професіонали. Він підрахував, що самиця страуса може виробляти м’яса до чотирьох тонн за сезон — пташенята зростають iз швидкістю один сантиметр в день. Найдорожча у страуса шкіра. Плащ iз страусової шкiри коштує 25, а туфлі — 5 тисяч доларів. Живе страус у середньому 70 років. 40 років можна не міняти самку. Тобто рентабельність — краще годі й бажати! Але щось не пішла у Сергія ця справа: для страуса дуже складно підібрати правильний раціон, робота копітка, вимагає багато часу, уваги. Але відчувається, що не це головне, Куклін iз його господарською хваткою, якби схотів, усе б зробив. Просто хотілося красивішої справи, передусім для душі, а не для грошей. І тут з’явилася інша ідея — створити таку ферму, щоб не люди, а птахи були в ній господарями, й щоб люди приходили до них у гості, відпочивати й милуватися. Філософія в основі цієї ідеї була дуже проста — птахів і звірів на землі набагато більше, ніж людей, і насправді земля — це їхня планета, а ми, люди, тільки в гостях у них, хоч і звикли почуватися господарями життя. Тому хоч на час корисно помінятися місцями й подивитися, а що б було, якби на землі господарювали не люди, а птахи й звірi?
Але зовсім розлучатися зі страусами Сергій Куклін не схотів, й на нове місце парочку страусів він усе таки переселив, але самиця, пошкодивши ногу, не витримала зими в горах, і тепер гостей зустрічає тільки один гордий і, як здається багатьом, сумний страус.
Взагалі, Сергій Куклін ніколи не думав, що займатиметься подібною діяльністю. Коли страусова ферма відійшла на другий план, довелося неабияк попрацювати, щоб нова ідея стала реальністю. Насправді «Парк птахів» ще не досяг тієї досконалості, яку запланував Сергій Куклін. Він розповiв, де ще планує поставити лавки, альтанки, спорудити містки, як він облагородить озерця й ставки, струмки й річечки, як він планує озеленити парк. Хоча його план-максимум — це зручна й гарна база відпочинку для людей, які схотіли хоч на день зануритися в царство птахів. Можливо, ресторанчик він ще організує з кухнею кримських народів. Куклін каже, що планів у нього багато, може його життя й не вистачить, а вже син продовжуватиме далі. Однак це в майбутньому: потрібних для цього статків досі парк не приносить…
«Заселив» парк птахів Куклін весною минулого року. «Мешканці» приїхали з різних районів Криму — Євпаторії, Джанкоя, навіть iз Асканії-Нової, а страуси родом з Івано-Франківська. Всякі курочки й гуси гуляють тепер вільно по його території й одразу оточують гостей, випрошуючи щось їстівне. Птахів тут близько тридцяти видів, і кожний iз них живе за своїми неписаними законами. Гордовито розпускає хвіст павич. Ховається в траву золотий фазан. Уже звикли до уваги відвідувачів і не звертають на них уваги фазани срібні й алмазні — уродженці Тибету. Білі пухнасті китайські й кучеряві курочки почуваються дуже затишно. Тут немає ні бетону, ні скла, ні шиферу, все зроблене з природних матеріалів — дерева й тростини. А там — казарки і цесарки. Лебідь-шипун плаває в струмочку разом iз качками. Індики взагалі живуть разом iз маленькими в’єтнамськими вислочеревними свинками. У цьому місці господарі парку планують у майбутньому обладнати експозицію «бабусин дворик». Неподалік пара пугачів, яких, незважаючи на великий розмір, побачити важко, бо вони себе не дуже демонструють. Натомість пара лелек завжди на видноті. Є соколи й яструби, курганник, парочка домових сичів, канюки. Спеціально, щоб прогодувати хижаків, господарі розводять пацюків, але живими їх не дають, аби відучити полювати. У теплий час року в парку живуть голуби, канарки й папуги…
Сергій Куклін розповідає, що ще більше видів хотілося б сюди завезти! Є плани придбати чорних лебедів, вінценосних журавлів, а також деяких хижих птахів. Але він дуже обережний із цим, адже вже навчений досвідом: найважче для парку було пережити зиму. Хоча минулого року й максимально підготувалися — утеплили пташині будиночки сіном і водоростями, павичам навіть провели світло, але зиму пережили не без втрат — частина птахів самі відлетіли, частину унесли хижаки. Взимку до вольєра забралася лисиця, а нещодавно ворони за ніч унесли близько сорока каченят. Дехто не витримав зимового морозу й просто замерз. Зате наступна зима вже буде безпечною, тепер Кукліни знають, що для птахів найбільш небезпечно. Регулярно, на їхнє прохання, парк відвідує ветеринар, який оглядає птахів і радить, як поліпшити їхнє життя…
Спочатку для проведення екскурсій у парку була підготовлена людина, але Сергій Миколайович вирішив, що екскурсовод не потрібен: «Люди можуть прочитати все й на табличках. Тут вони просто гуляють де їм заманеться, фотографуються, як у простому парку». Та й сам господар непоганий оповідач: може поділитися багатьма спостереженнями пташиного життя: наприклад про те, який не чемний самець чаплі до своєї подруги в шлюбний період, або про те, як павич, розгойдуючи своїм розкішним хвостом, залицяється до сіренької дами свого пташиного серця. Тут усе просто. Багато людей тут ходять по траві роззувшись, насолоджуючись первозданною гірською природою, а скошену траву господарі спеціально не прибирають, відвідувачі можуть сісти, відпочити, поїсти на природі, серед пташиного різноголосся. А Сергій Куклін весь час збагачує своє підприємство новими ідеями. Наприклад, недавно вирішив, що треба зробити виставку яєць. Ось там і потрібна буде цікава екскурсія — яйця, як і самі птахи, розрізняються за розміром, формою й забарвленням, і все на табличках не напишеш…
Насправді парк птахів — клопітке господарство. На запрошення Кукліна тут працюють усього чотири людини: три охоронцi й один чоловік-«годівник», обов’язком якого є стежити за харчуванням птахів. Сергій Миколайович розповідає, що, підбираючи кадри, довелося попрацювати з різними людьми, перш ніж він знайшов тих, хто дуже любить птахів. Байдужих довелося звільнити. Земля площею в шість гектарів пасовищ взята в оренду в Сімферопольському районі поки на п’ять років, але Куклін сподівається, що вдасться її подовжити. Господарі парку вже помітили особливість: багато відвідувачів, вирішивши збільшити кількість своїх вражень про Крим і подивитися ще й «зоопарк птахів», звернувши з дороги на Ялту, мають «намір заскочити на хвилину», але насправді залишаються надовго. «Який чудовий цей світ, господарі в якому — птахи!» — ось висновок, якого вони доходять у результаті.
