За півтори години центральна площа Івано-Франківська перетворилася на справжню кузню. До цього невеличкого містечка продемонструвати мистецтво ковальського ремесла та довести, що метал має душу, приїхали ковалі з 17 країн світу та 17 областей України. Ідея зібрати разом аматорів та любителів ковальського мистецтва належить Раді Карпатського регіону та Спілці майстрів ковальського мистецтва України. Немало зусиль доклали вони для того, щоб у день народження Івано-Франківська відбувся I Міжнародний фестиваль ковальського мистецтва. Участь у «святі металу» підтвердили 260 гостей з різних країн світу. Більшість провідних майстрів ковальського мистецтва, художників та скульпторів по металу приїхали з Голландії, Великої Британії, Австрії та Німеччини. Українська сторона найширше була представлена майстрами з Донеччини та Івано-Франківська. «Білою плямою», за словами голови Спілки майстрів ковальського мистецтва України Сергія Полуботька, стали деякі південні та центральні області України, ковальські роботи яких не були представлені на фестивалі. «Але це в жодному разі не означає, що в Полтавській чи Херсонській областях, наприклад, слабо розвинене ковальське мистецтво. Просто ми не встигли ще до них доїхати», — зазначає Сергій Полуботько.
ІВАНО-ФРАНКІВСЬК — ДОНЕЦЬК
Саму ідею проведення свята ковалів наші «позичили» в Європі. Там подібні фестивалі ковальського мистецтва відбуваються декілька разів на рік. Їхні ковалі знають один одного в обличчя й по імені, незважаючи на те, що один живе в Німеччині, а інший — у Голландії. «У нас є справжня дружня ковальська сім’я, членами якої є ковалі різних національностей і різних релігій. І ми охоче до цієї родини приймемо й українців», — обіцяє президент Міжнародної асоціації дизайнерів і ковалів Кеес Пронк.
У прикарпатському ж обласному центрі свято ковалів відбувається четвертий рік. Але цього разу воно було особливо масштабним не лише в матеріальному, а й у моральному сенсі. Адже саме цей фестиваль об’єднав Схід і Захід України. Партнером фестивалю виступив директор донецького українського ковальського підприємства «Гефест» Віктор Бурдук, а сировиною для роботи учасників забезпечив Алчевський металургійний завод. Знайомство Донецька з Івано-Франківськом було випадковим. Два роки тому Сергій Полуботько завітав до Донецька на свято шахтарів. Цього дня щороку ковалі влаштовують міні-фестиваль ковальського ремесла. «На Сході України ці традиції були вже давно втрачені. І саме зараз ми займаємося їхнім відродженням», – каже Віктор Бурдук. У Донецьку навіть створений парк монументальних скульптур, які майстри-ковалі дарують місту наприкінці кожного фестивалю. Зараз таких фігур небагато – 60, але, за прогнозами Віктора Бурдука, за п’ять років їх нараховуватиметься близько 500.
СПІДНИЦІ, ВАРЕНИКИ Й КВІТИ
Протягом двох днів на площі Шептицького лунав гуркіт та дзвін металу. Важке залізо за допомогою вогню та молота перетворювалося на справжні витвори мистецтва. Під час фестивалю ковалі довели, що неможливого не буває. Хто б міг подумати, що з металу можна ліпити справжні вареники? Правда, начинені вони буди не картоплею чи капустою, а гайками та шурупами. А поки очі глядачів спостерігали за ковальським кулінарним мистецтвом, їм у рот клали справжні вареники з картоплею, куплені в найближчому супермаркеті. Побувши кулінарами, ковалі потяглися до прекрасного. На годину вони стали модельєрами. Як виявилося, з металу можна викувати непогані спідниці. Для демонстрації залізного одягу навіть манекенницю на площу покликали. Щоправда, своїм дефіле в металевій спідниці вона потішити не могла, проте приміряти кілька спідниць устигла.
Навеселившись, майстри перейшли до серйозної роботи. Адже всі ковалі-учасники фестивалю були задіяні в спільній роботі — у виготовленні монументальної композиції «Букет майстрів». Купа заліза перетворювалася на різноманітні квіти. Кожен учасник фестивалю робив свою гілочку, яка невдовзі переросла в п’ятиметровий букет квітів. Цей букет ковалі подарували Івано-Франківську на день народження.
Під час фестивалю проходила виставка-ярмарок кованих виробів. Щонайменше за десять гривень тут можна було придбати сувенір. Найбільшою популярністю серед відвідувачів користувалися підкови. Кожен охочий міг відчути себе й у ролі коваля. Корифеї вітчизняного та закордонного ковальства проводили майстер-класи.
...А ТЕПЕР — МІСТ
Незважаючи на те, що в Європі ковальське мистецтво почало відроджуватися декілька десятиліть тому, українським майстрам було чим здивувати закордонних гостей. Та й ті не залишилися в боргу. Дехто із закордонних ковалів на фестиваль приїхав зі своїми учнями, серед яких були й дівчата. «Чому ви вважаєте, що ковальство — не жіноча справа? Це таке саме мистецтво, як і будь-що інше. З металу виходять пречудові скульптури, головне — робити все з душею й пристрастю», — стверджує майстер-коваль із Голландії Хууб Сенсен. Його учениця викувала з металу скульптуру жіночого тулуба.
Українських ковалів «стати родиною» іноземці запросили не лише теоретично. 1996 року спільнота європейських ковалів вирішила будувати мости дружби, частинки яких мають бути спрямовані в бік певної держави. Такий витвір уже красується в США, де половинки моста дружби спрямовані одна на одну через Атлантичний океан. Наступний міст буде спрямований до Японії. Участь у будівництві цього моста запросили взяти й українських ковалів. «Сьогодні ми показуємо, що таке ковальська робота. Це — наша пристрасть, наш настрій, наше натхнення. І я не знаю, що може статися, щоб ми не приїхали до України наступного року», — стверджує Хууб Сенсен.
