Цей монумент називають янголом-охоронцем і талісманом міста. Прообразом, моделлю для встановленого в центрі Мукачева пам’ятника послужив працюючий ЖЕКівський сажотрус. Його шанобливо йменують Берті-бачі, або Дядько Берті. Нині 61-річний Берталон Товт жартує: голівудській кінозірці було б легше пробратися центральною частиною міста, ніж йому. Коли на допотопному велосипеді він прямує на виклики господарів, то кожен зустрічний хоче вхопитися за міцно пришиті дружиною гомбічки (гудзики), загадуючи сокровенні мрії. Задля цього дехто полює за дідом навіть по дахах.
Господарська парафія Товта — 380 будинків. У ста багатоповерхівках вентиляційні системи, димарі приводить до ладу раз на квартал. До приватників йде за нарядами ЖЕКу. Чистить не тільки від сажі, кіптяви, павутиння. Аби вийшло грунтовно, бере із собою помічника. Старий вовтузиться «на небі», а напарник на кухні прислухається до звуків гирі. По них визначають стан забруднення. Після діагностики Берталон спускається в квартиру, відсуває решітки, засувки, проникаючи в закапелки. Тяга стає як у соплі космічного корабля. Хоч надворі ні вітринки, у цегляному димарі з’являється гудіння...
У майстра робота між землею і небом. Всі інструменти дісталися від покійного тестя, котрий навчив Берталона ремеслу. А той їх успадкував від діда-батька. Сам дядько Берті намагався долучити до роботи свого сина, але той, не захотів такого хліба. Нині Товт отримує тисячу триста гривень пенсії і плюс 600 за коминарство. У вільний від роботи час підробляє очисткою систем опалення в приватників.
Раніше мукачівці здебільшого палили вугіллям, дровами. У минулому відповідні служби стежили, аби всі будови мали хороші ходи-виходи до вентиляційних систем, димарів, коминів. А зараз часто до них важко доступитися. Буває, годинами шукає по під’їздах ключ від замка. То драбини відсутні. Колись ніколи не прив’язував ланцюгом біціглю (велосипеда). Почав це робити, коли вкрали третього. Хоча усі вони були піввікові. На життя, свою долю ніколи не нарікає. Якщо хтось починає називати його діло «пекельним» — усміхається.
На 37-му році роботи Берталон постав пам’ятником у центрі міста. Його якраз встановлюють. Двоє комунальників ретельно вимивають руки, голову, ніс. Рудольф Лаутнер, керівник самодіяльного народного цирку, є сусідом коминаря з вулиці Гвардійської. Прискіпливо порівнює оригінал із копією й каже: «Це він, Берті, його постава, його всевидячі очі-локатори і здійнятий, як ракета на бойовому чергуванні, догори ніс. Коли йде на виклики, він під ногами нічого не бачить, може навіть у відчинений люк влетіти бо зирить по дахах, оцінює дим із димарів, де рівним стовпом здіймається, а де ледь в’ється, отже, потрібне його «хірургічне» втручання».
240-кілограмова бронзова скульптура виготовлена в Києві за три тижні. На заводі кажуть: пішов монумент легко, бо належить рукам хорошого скульптора. Із ним підприємство не мало журби за попередні замовлення. 82-річний мукачівець, народний художник Іван Бровді підкреслює, що прагнув створити узагальнюючий образ: «Я просто, як кажуть, по пам’яті зробив. Але дуже добре, що все одно вийшов саме Берталон. Всі кажуть: Берталон, Берталон, Берталон. Конкретно він у мене в майстерні не був, я з нього зліпки не робив. Чистильника комінів я постійно бачив під час його «патрулювань».
Товту стало дещо легше. Тепер люд налітає на гудзики на постаменті. Вони уже виблискують. Свого двійника оцінює добре. От тільки, коли б ще велосипед доладили, пішки ж ніколи він не йде на завдання. І кіт біля ніг, наче приручений. Там, на даху, вони на нього сердяться, гадають, причалапав захопити їхнє піднебесся. Раптом із задуми виводить хлопчина. У руках тримає голуба. Каже: «Дядьку, мій голуб вас знає, бачив на даху, ви б його ліпше взяли собі на пам’ятник замість кота. Вони недобрі до голубів».
Берталона Берталоновича останнім часом допікає високий тиск. Йому було жартома запропонували сидіти на лавиці біля свого «тезки», розважати туристів, заробляти на них. Сприйняв це серйозно, тому відповів, як відрубав: «Ні, ні, я люблю робити. Я таку сидячу роботу не люблю. Дали заявку мені — виконати, і щоб було нормально».
Тепер у Мукачевому стало чотири сажотруси: троє діючих й один — у металі. Влада міста вирішила зробити наступний крок у збереженні однієї з найдревніших професій.
