Таким аншлагом на київській сцені могли похвалитися лише Пугачова, Леонтьєв і Кіркоров. У залі жодного вільного місця. Навіть більше, організаторам гастролей довелося демонтувати оркестрову яму і поставити п’ять додаткових рядів крісел, а все одно вмістити всіх бажаючих вони не змогли. Якщо ви гадаєте, що того вечора зібралися лише сивочолі глядачі, які з ностальгією згадують минуле, то глибоко помиляєтеся. Серед шанувальників таланту Людмили Георгіївни люди різного віку. Адже з її ім’ям пов’язана ціла епоха. На її піснях виросло кілька поколінь слухачів. Давним-давно Зикіну назвали царицею російської пісні, і цей почесний вінець вона несе майже півстоліття.
Свою ювілейну програму співачка назвала «Издалека долго...». Концерт відкрили музиканти Державного академічного російського народного ансамблю «Росія», виконавши попурі на тему «Светит месяц, светит ясный» (диригент Микола Степанов). А потім, під передзвін дзвонів, витримавши паузу, на сцені з’явилася Примадонна. Вона йшла повільно і величаво під овації публіки. Перші два номери прозвучали пафосно: «О Россия, Россия» і «Киев — красное солнышко». Причому баладу Олександри Пахмутової і Миколи Добронравова співачка виконувала, підглядаючи до записної книжечки. Потім, пізніше, вона зізналася, що ця пісня про Київ написана до 1500-річчя міста.
Поява на сцені Дмитра Гнатюка стала для Зикіної приємним сюрпризом. Їхній дует «Чом, чом, земле моя» був настільки темпераментно і блискуче виконаний, що, здавалося, якісь теплі потоки полилися в зал. Публіка кричала «Браво!», багато глядачів посхоплювалися з місць. Відчувалося — співачка помітно хвилюється: «Я щаслива, що після так тривалої перерви — знов у Києві. І ви мене не забули. Сподіваюся, що ніякі кордони не розділять наші душі. Ми будемо жити у мирі і дружбі». Людмила Георгіївна дякувала лікарям-киянам Калаєву і Черемихіну, з якими познайомилася колись у Німеччині. «Те, що я співаю так довго — їхня заслуга», — наголосила співачка.
Голос у Л. Зикіної справді чарівливий. У ньому ніжність, м’якість і воднораз металева дзвінкість. Під час концерту помітила по собі як зрадницьки свербить у носi, щемить серце, а на очі навертаються сльози. Подумалося — а може це її останній візит. Адже в червні минулого року актрисі виповнилося сімдесят років... Раптом співачка зблідла і продовжила співати сидячи, на шостому номері мило усміхаючись повідомила, що привезла з собою чудових колег, і пішла за куліси. Естафету прийняли музиканти-віртуози: балалаєчник Олексій Архиповський, баяніст Володимир Пірський, а також солісти Олена Калашникова і Валерій Гава. Вони виступали блискуче. А в гримерній, лежачи на дивані, боролася з нападом гіпертонії Людмила Зикіна. Стурбовані організатори кинулися дзвонити на швидку допомогу. Але співачка сказала, що не варто метушиться. Вона прийняла таблетки. Трішки полежить і все пройде. Цілу годину заступник президента компанії «АРС-Україна» Олександр Гриценко провів біля Людмили Георгіївни. «Вона велика, такої сильної духом жінки мені ще не доводилося зустрічати», — сказав він, коли всі хвилювання залишилися позаду. Зикіна й справді встала й продовжила виступ. Вона виконала «Ах, если бы земля умела говорить», «Ти рядом», «Сибирский ленок», Єсенінові «Эх, вы, сани, сани» (музика Олександра Білаша). А потім звернулася в зал із запитанням, чи живий композитор, бо давно про нього вона нічого не чула. У фіналі прозвучала прем’єра «Пісні про Київ», написана Анатолієм Соболевим і Галиною Філіпповою.
Та глядачі не хотіли відпускати свою улюбленку, скандували: «Волга, Волга!». Піднявши руку вгору і вмить заспокоївши зал, співачка «на біс» а капела виконала «Оренбургский пуховый платок», яку хором підхопили всі слухачі. А свій хіт «Течет река Волга» пообіцяла заспівати наступного разу: «Ви тільки свисніть, і ми обов’язково до вас приїдемо!»
Після концерту, в невеликому інтерв’ю Людмила Георгіївна сказала, що незважаючи на величезний репертуар, вона досі вважає, що найкраща й улюблена пісня у неї попереду.
— Мене дуже непокоїть нинішній стан естради, — зітхнула співачка. — Коли «два прихлопа» і «три притопа» називають шлягером. Мало яскравих індивідуальностей. Таке враження, що молоді співають, танцюють і зачісуються «под одну гребенку». Для мене стильна співачка — це Лайма Вайкуле. У неї кожна пісня міні-спектакль. Сьогодні дуже багато посередностей окупувало сцену. Потрібно підтримувати справжні таланти, прищеплювати хороший смак глядачам.
— Як у ринкових умовах вдається вижити вашому ансамблю?
— Ми кинуті напризволяще. Я вже підіймала питання про перегляд деяких законів, щоб власті допомогли знизити податки для великих академічних колективів. Ми недавно виступали в Іркутську. Один квиток туди і назад для однієї людини коштує 13 тисяч рублів. А у мене в ансамблі 35 душ. Додайте до цього витрати на готель, харчування й побачите, що суми гастролей стають фантастичними. Це яку ціну треба поставити за квиток, щоб працювати не на збиток собі? Про ці фінансові питання говорила з президентами Росії і Білорусі. Знає про них і ваш Леонід Данилович Кучма. Обіцяли допомогти, сподіваюся, що слово своє стримають. Адже не для себе прошу пільг!
(До речі, директор колективу Тетяна Олександрівна у приватній бесіді зізналася, що Людмила Георгіївна, щоб підтримати свій колектив, продає власні ювелірні прикраси і цим коштом виплачує зарплату музикантам. — Т. П.)
— Людмило Георгіївно, що вам допомагає залишатися довгі роки флагманом російської пісні і чому ви сіли писати мемуари?
— Любов! Тільки це почуття допомагає творити, відчувати себе потрібною людям. А села писати мемуари тільки тому, що хочу розповісти про себе сама. Життя ж скінченне! Нехай молодь знає правду із перших вуст, а не користується чутками, казками і небилицями про мене. Закохувалася, заміж виходила з кохання. Всі мої чоловіки були чудові люди! І якщо ми розлучалися, то все одно залишалися друзями. З останнім чоловіком, Віктором Гридіним, прожила 17 років. Він був прекрасним баяністом, аранжувальником і диригентом ансамблю «Росія». На жаль, два з половиною роки тому він помер. І тепер я сама.
— Глядачам ви пообіцяли приїхати до Києва ще раз. Коли чекати в гості?
— Мені дуже подобається ваше місто навесні, коли квітнуть каштани і бузок. Було б дуже здорово приїхати тієї пори. Мрію виступити не тільки у столиці, а й в інших містах України. У вашій країні у мене дуже багато друзів. А в цей приїзд, через погане самопочуття, довелося обмежитися телефонними дзвінками. Хочу просто поблукати по Києву... А ви знаєте, я встигла зайти на Бессарабський ринок. Така краса, але так дорого!
Тут до гримерної влітає юна тележурналістка і випалює: «Ви довгий час були символом Росії...». На що співачка, підвівши брови, відрубала: «Чому була? Я є!»
Людмила Георгіївна зізналася, що зворушена київським прийомом. Єдиний неприємний осад у неї залишився від спілкування з митниками. Задекларувавши 25 тисяч доларів на провезення інструментів і костюмів в Україну, варта кордону затримала колектив на кілька годин. Хоча, зі слів організаторів гастролей, в інциденті винна російська сторона, яка звіряла все мало не до гудзиків. На українській митниці оформлення пройшло швидко. Видно, наші хлопці більше знайомі з творчістю Зикіної, ніж їхні колеги з Росії. Проте всі ці деталі залишаться за кадром. Для меломанів УТ-1 до 8 Березня готує музичний фільм про легендарну співачку.
