«Знов тихо стало, тільки чути було пакання файки в зубах діда Панька» (Іван Франко, I, 1955, 289) — з оповідання «На дні». Ця цитата для тих, хто не знає отакого давнього українського слова, як файка. А так, за допомогою класика, відразу усім усе стало зрозуміло — «приладдя для куріння». Принагідно перелічу синоніми: люлька, цибух, носогрійка, цупечка (бо коротка), череп’янка (бо глиняна). Красиво!
Їх, файок, у колекції львівського Музею етнографії та художнього промислу небагато. Загальна кількість предметів у цій збірці — 70 одиниць. У постійній експозиції — 10 люльок першої половини XIX століття. Про це «Дню» розповів завідувач експозиційного відділу МЕХП Андрій Колотай. І додав, що виконані файки в різних матеріалах (кістка, тверді породи деревини, художній метал, порцеляна). Всі — пишно оздоблені. Всі — різні за стильовими особливостями. Керамічна — така легка і невагома, наче зроблена з паперу. А майстрами «інструментів» для курива були як народні умільці, так і фахові ремісники. «Ці експонати не можуть не вражати і не захоплювати, бо дуже цікаві», — каже музейник.
Збірка каталогізована і не раз виставлялася окремими експозиціями — і в Музеї етнографії, і поза ним.
А колекцію Музей етнографії успадкував від Міського промислового музею, створеного у Львові 1874 року. Відомо, що люльки закуповували на виставках, аукціонах чи в антикварних магазинах Відня, Берліна, Парижа та інших європейських міст. «Мета пошуків і закупів — навчити галицьких майстрів ремеслу виготовлення люльок на найкращих зразках декоративно-ужиткового мистецтва того часу, до І Світової війни», — каже Андрій Колотай. І додає, що музей мав поповнення й після ІІ Світової війни — з приватних збірок, які були ліквідовано або зазнали реформацій.
Принагідно говоримо з Андрієм Колотаєм про те, що люльками захоплювалися не лише чоловіки. Згадуймо й відоме фото 1926 року Миколи Сеньковського «Стара гуцулка», що 1931-го виграло Гран-прі на фотовиставці в Парижі. Згодом я пошукала інформацію про героїню старої світлини. Знайшла! Її звали Марія Кречунєк. Народилася 26 квітня 1836 року в Ясенові Горішньому Верховинського району. Прожила 100 років. Завжди, до глибокої старості, була причепурена. Добре співала. Сусіди звали її Чукутиха, бо була заміжня за Йосипом на прізвисько Чукут, з яким прожила півстоліття і нажила п’ятьох дітей.
...По завершенні «файкової» екскурсії вкотре думаю про те, що пішла до музею — по одне, знайшла — багато. Ходіть до музеїв — є по що ходити!
