«Без статистики взагалі нема життя. Так, каторга якась», — говорив у «Службовому романі» Анатолій Єфремович Новосєльцев. Повіримо у справедливість цієї думки й спробуємо за допомогою цифр розібратися в творчості Ельдара Олександровича Рязанова...
Якщо запитати в iнтернеті інформацію про Рязанова, то відкривається майже півмільйона сторінок, пишуть izvestia.ru. Набереш у пошуковому рядку тільки ім’я — додасться ще інформація про діяльність кіноклубу «Ельдар», де Рязанов — головний. Вдало назвали батьки сина на честь своєї служби в Тегерані...
Ельдар у перекладі з персидської мови — «той, що володіє світом». Світом не світом, а з 1 січня 1976 року і досі рязановський фільм «Ирония судьбы, или С легким паром» не віддільний від свята Нового року...
З дитинства Ельдар полюбляв багато читати. Щоб записатися до міської бібліотеки, підробив довідку і з третьокласника перетворився на п’ятикласника. А щоб прискорити отримання атестату, протягом 22 днів склав екстерном 11 шкільних предметів і поступив до ВДІКу. За два роки навчання відбулася знаменна розмова з майстром курсу Григорієм Козінцевим, який раптом усвідомив, що хлопчик дуже молодий для професії режисера. На що студент резонно заперечив: мовляв, могли б помітити мою молодість під час вступних іспитів...
Магія чисел — особливо перших — супроводжувала режисера все життя. Перший самостійний фільм він зняв 1951 року. Документальна стрічка була присвячена 100-річчу відкриття Жовтневої (Миколаївської) залізниці. Його художній дебют — «Карнавальна ніч» — 1956 року несподівано для скептиків посів перше місце у прокаті й став першим фільмом, у якому зіграла Людмила Гурченко.
1973 року Ельдар Олександрович влаштував перший у світі страйк радянського кінорежисера. Справа була в Римі. Таким екстремальним способом Рязанову вдалося домогтися від італійського продюсера Діно де Лаурентіса нормальних умов для роботи над «Неймовірними пригодами італійців у Росії».
Цифра «два» приносить Ельдару Олександровичу особливий успіх. Свій дипломний фільм він знімав разом з однокурсницею Зоєю Фоміною. Документальні картини знімав разом із Василем Катаняном. Довгоочікуваний поворот долі — оформлення на головну кіностудію країни, «Мосфільм», пройшло протягом двох днів. Другий фільм Рязанова — «Дівчина без адреси» вийшов у прокат 1958 року.
Рязанов двічі розпочав зйомки картини «Стережися автомобіля», і двічі Юрій Нікулін, запрошений на роль Дєточкіна, виїздив на тривалі гастролі. У результаті Дєточкіна зіграв Інокентій Смоктуновський...
Двічі Ельдара Олександровича обирали президентом Російської національної кіноакадемії «Ніка». Двічі ставав лауреатом Держпремії (за «Іронію долі...» і «Службовий роман»).
Цифра «два» складається з двох рівноправних одиниць. Таким був творчий дует Рязанова з Емілем Брагінським. Зустріч із талановитим співавтором стала поворотною: «Якщо до цього я втілював на екрані чужі ідеї, сюжети, характери, то, починаючи зі «Стережися автомобіля», я став не тільки режисером-інтерпретатором, але й режисером-автором...» Це був його найтриваліший творчий тандем.
Цифра «три» символізує для Ельдара Олександровича, передусім, трьох його великих педагогів — Григорія Козінцева, Сергія Ейзенштейна й Івана Пир’єва.
Третій фільм Рязанова — «Людина нізвідки» 1961 року мав честь потрапити у доповідь головного ідеолога КПРС Михайла Суслова, і радянський народ надовго був позбавлений кінофантасмагорії з Сергієм Юрським у головній ролі. Картину реабілітовано тільки в 1988 роцi.
«Четвірка» в житті Рязанова зустрічається багато разів. Чотири рази по чотири він намагався відмовитися від постановки «Карнавальної ночі». Чотири місяці пішло на написання сценарію «Стережися автомобіля». Четвертий фільм — «Гусарська балада» — став тріумфальним дебютом Лариси Голубкіної, але влада стурбувалася з приводу Кутузова у виконанні Ігоря Ільїнського. Від немилості фільм урятував перегляд в кінозалі «Известий» (фільм сподобався тодішньому головному редактору «Известий» Олексію Аджубею, зятю Микити Хрущова)...
Тільки з четвертого разу здійснилася мрія Ельдара Олександровича попрацювати з Алісою Фрейндліх — і народився їх незабутній «Службовий роман». У січні 1988 року телебачення показало рязановський документальний цикл «Чотири зустрічі з Володимиром Висоцьким». Багато хто дивився його з увімкненими магнітофонами, щоб жодне слово не пропало.
П’ять років — з 1950-го по 1955-й — Ельдар Рязанов працював у студії документальних і хронікальних фільмів. Знімав на Сахаліні, Камчатці, на Курильських і Командорських островах...
«Шість вечорів з Юрієм Нікуліним» — так називалася телеоповідь про чудового артиста та друга. 1971 року Ельдар Рязанов здійснив свою мрію і зняв Юрія Володимировича в головній ролі в «Стариках-розбійниках». Партнером Нікуліна став Євген Євстигнєєв.
Сьома картина режисера — і друга спільна з Емілем Брагинським — «Зигзаг успіху» запам’яталася відважною тезою: «Давно відомо, що гроші псують людину. Але відсутність грошей псує її ще більше»!
Рязанов — працелюб. Він зняв 25 художніх картин, десятки документальних і телевізійних циклів, написав декілька книг, займався педагогікою. Пише вірші (які також ідуть у народ, як, наприклад, «У природы нет плохой погоды»), керує клубом «Ельдар».
«Чи легко бути поруч з Рязановим»? Аж ніяк. Він дуже вимогливий до себе, а значить, і до інших, — вважає Емма Валер’янівна, дружина Рязанова. А онук режисера Дмитро Трояновський бачить його іншим: «Улюблене місце дідуся на Землі — це Валдай, де він побудував будинок на березі озера. Він ловить рибу, у нього там є моторний човен і скутер. Можна сказати, що давня дідусева мрія — стати моряком — хоч на крихітну частку здійснилася. Крім того, він любить машини і чудово їх водить. А також щоранку обливається холодною водою...» Ось вам і рецепт довголіття.
