Хто знає, як би склалася доля одного з найдревніших міст України Коростеня, якщо б древлянський вождь князь Мал все ж побрався з київською княгинею Ольгою? Деякі історичні перекази, які іноді більше скидаються на легенди, вказують, що він після вбивства у 945 році її чоловіка князя Ігоря (літописець Нестор дуже живо описав розправу над ним обурених непомірними вимогами данини древлян) засилав сватів до неї в надії таким чином замиритися з Києвом і уникнути помсти. Є чудові перекази, які стверджують, що під час облоги у 946 році Іскоростеня (так, згідно з літописом, називався тоді Коростень) дружинами під проводом Ольги Мал на березі Уші (нині Ужа) побачив княгиню під час купання, але не вбив, оскільки був вражений її красою. Про що, можливо, потім не раз пошкодував. До речі, серед скелястих берегів річки є місце, яке й досi називається купальнями княгині Ольги. Інші напівлегендарні джерела (можливо, це просто поетичні твори) стверджують, що князь Мал не загинув під час штурму свого стольного міста вояками Ольги, а вона, зваживши на настрої власного оточення з дружинників-варягів, ув’язнила його в Любечі, хоча він їй теж дуже сподобався. За цими переказами, київська княгиня і древлянський князь пронесли своє приховане кохання через довгі роки. І Мал, якого вона після десятирічного заточення у любецькій фортеці все ж звільнила, будучи вправним воїном, ще прислужився їй своїм мечем. Хоча в радянських енциклопедичних довідниках, де не вказано дати його народження, зазначений рік смерті — 946, тобто літописний рік спалення і падіння Іскоростеня. Історичні джерела, які більшість істориків вважає достатньо надійними, стверджують також, що дочка древлянського вождя Малуша (в Коростені вважають, що правильніше її називати Мала) стала матір’ю князя Володимира Святителя.
Саме відкриття пам’ятника кн язю Малу стало одним iз кульмінаційних моментiв пiд час святкування 1300-річчя Коростеня, що пройшло минулими вихідними. Причому тільки у минулому році, точніше у вересні, в результаті представницької археологічної конференції існування міста віднесли в глиб віків. І якщо раніше за точку відліку його історії брали рік, під яким він вперше згадується у літописах, а саме 945-й, то тепер нею служить 705-й рік. Навіть директору Інституту історії України академік Петру Толочку, який раніше заперечував можливість визнання Коростеня більш давнім містом, ніж вказують літописи, довелось погодитись iз доказами археологів, які у 2003—2004 роках вели в місті розкопки під керівництвом кандидата історичних наук Б.Звіздецького. Останній зумів науково обґрунтувати, що знайдені його експедицією залишки матеріальної культури, зокрема, гончарні і ювелірні вироби, свідчать, що на місці Коростеня вже на початку VIII століття мешкали люди, життя яких було достатньо економічно розвинуте й організоване за принципами огороджених і укріплених городищ (усього їх виділяють чотири або п’ять). Тепер майже 10 метрова фігура князя Мала,виконана з міді, автором якої є скульптор Ігор Зарічний, височiє на березi Ужа, де нібито колись полюбляла купатися княгиня Ольга. Мал постав у вигляді воїна у бойовому одязі, характерного для давньої Русі, який сперся на важкий меч. У розмові з «Днем» науковий співробітник міського краєзнавчого музею Галина Білоусова зазначила, що серед жителів Коростенщини до цього часу зустрічається сприйняття того, що за межами їхнiх місць інша країна. «Там, на Україні» або «там у них свої звичаї, у нас свої», — говорять вони. Водночас, за словами науковця, риси характеру тутешніх жителів є доволі своєрідними, і особливо розвинуто серед них відчуття самоповаги, власної гідності. Г.Білоусова підкреслила, що поселення, які існували на місці древнього Іскоростеня, а потім місто, що почало розвиватися з початку минулого століття як залізнична станція, за свою багатовікову історію неодноразово знищувалось майже повністю. Та кожного разу відроджувалось з попелу знову. Так, після Великої Вітчизняної війни з 35 тисяч жителів міста залишилось тільки 4 тисячі. А після Чорнобильської катастрофи, коли радіоактивні осади забруднили місто, воно знову почало занепадати, але згодом розпочалось його поступове відродження. Власне тема незнищеності і нескоримості Коростеня в день святкування його поважного ювілею стала рефреном урочистостей.
