Ці роботи представлятимуть у середині березня в приміщенні обласного відділення Спілки художників України і на цій виставці збиратимуть кошти на подальшу реабілітацію тих, хто повернувся із зони бойових дій. Адже ці роботи вчорашні солдати намалювали під час психотренінгів, які ще з вересня минулого року проводить Ковельський центр допомоги військовим 51-ї бригади. Проект реабілітації має назву «Зігрій душу!», наразі він є пілотним проектом, який щоразу вдосконалюється. Адже в Україні ще немає такої реабілітації військових на зразок навіть тієї, яка давно діє в Росії, не кажучи вже про Ізраїль. До арт-терапії організатори перейшли на одному з перших тренінгів, коли психолог, викладач Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки Антоній Мельник запропонував солдатам намалювати своїх ворогів, страхи, пережиті на фронті... Вони малювали — і наче камінь з душі скидали.
Під час останнього тренінгу, який відбувся в карпатських Шешорах (попередні проводили на Волині, зокрема на Світязі й у санаторії «Пролісок»), арт-терапією з військовими займалася член Спілки художників України Тетяна Мялковська. Результати, каже, вразили і потішили її саму. А долучитися до цієї справи з учорашніми солдатами її попросив один із військових, котрий і нині перебуває в зоні АТО: він водив до пані Тетяни в арт-студію «П’ятерня» своїх дітей. Бачачи сьогодні картини, які малюють учорашні солдати, не віриш, що вони ж справді не тримали в руках пензлика років зо десять або й взагалі ніколи не тримали його в руках. Але така вже, як кажуть, сила мистецтва і талант пані Тетяни, що вони творять просто дива. Бо малюють сакральні картини і на склі, і на полотні, і навіть... своїми пальцями, а не пензликами. Це теж певна методика, яка має свої незаперечні переваги для просвітлення душі, підвищення самооцінки. Тетяна Мялковська каже, що дуже важливо, щоб її підопічні не просто малювали, а малювали зі зразків автентичних ікон, які є в музеях, бачили ці святі образи на власні очі, тому учасників тренінгу возили й у музеї, монастирі та храми. Важливо, щоб усвідомлювали свою національну ідентичність, бо кордони держав можуть і змінюватись, а нація жива тоді, коли живі її культура, мистецтво.
Малювали, звичайно, і пейзажі, портрети близьких та, власне, все, що на душу лягало.
Після виставки «солдатських» робіт у Луцьку їх збираються повезти на виставку в Польщі, щоб їх побачило більше людей, а водночас і додалося коштів для подальшої реабілітації українських військових.
