Уперше українські слухачі мають змогу вживу почути програму славнозвісного хору (історія якого налічує п’ять століть) — «Музика пришестя та Різдва». Їхній приїзд до України організувала Група компаній Group DF спільно з благодійним фондом Дмитра Фірташа, а інформаційним партнером заходу виступила газета «День». Напередодні концерту ми поспілкувалися з директором Хору Марком ВІЛЬЯМСОМ.
— Розкажіть, як протягом п’яти століть вдавалося зберегти унікальність хорових традицій колективу і виборювати дедалі більше визнання?
— Історія хорового співу в Коледжі Ісуса починається 1496 року (з дня заснування цього навчального закладу). Саме тоді було зведено каплицю, в якій співали перші студенти. Так виник перший колектив — хор Каплиці, в якому співали тільки хлопчики та дорослі чоловіки. Пізніше (в 1849 році) його реформували. А 1982 року, після дозволу жінкам навчатися в коледжі, виникає ще один — Хор Коледжу. Причому кожен із цих двох хорових колективів має відмінну репутацію, а їхній репертуар звучить як під час найвизначніших подій у Великобританії, так і масштабних міжнародних проектів. На додаток до щотижневих церковних служб члени хорів виступають з концертами, записують пісні, беруть участь у передачах та закордонних турах. За останній рік Хор Коледжу виступав у Бельгії, Естонії та США, заплановано гастролі до Німеччини, Африки, Індії та повернення до США. Зараз ми вперше приїхали з сольною програмою до України.
Щодо збереження традицій скажу так: Хор Коледжу — це частина культури британської нації. Він змінювався разом із суспільством. Можна сказати, що його історія — це міні-енциклопедія розвитку самої Великобританії, що ілюструє питання зміни поглядів та відносин усередині самого суспільства.
— Як ви добираєте учасників хору? Якою має бути головна риса майбутнього хориста?
— Засади хорового співу нашого ансамблю формувалися в XVI столітті на основах римо-католицького обряду. Тож у ті часи студентом і, відповідно, хористом міг бути тільки той, хто вчився на священика. Сьогодні ж у хорі можуть співати студенти Кембриджського університету чи Коледжу будь-якого фаху, національності та релігійних переконань. Для цього їм потрібно пройти відбір. Скажу, що кількість претендентів на одне з 26 місць у хорі не менше, ніж загалом на одне місце в Кембриджському університеті — 10:1. Наразі у складі хору співає навіть студент зі Шрі-Ланки, є один напівіранець, декілька шотландців, а решта — англійці. Хористів-українців поки що не було, але сподіваюся, вони скоро з’являться. Склад хору оновлюється щороку на третину.
Стосовно основних вимог до майбутнього претендента — їх не так уже й багато. Звичайно, потрібно наполегливо вчитися, багато працювати над собою, знати кілька мов, мати хист до музики. Але головне — співати душею, бо в цьому криється магічний сенс музики. Від цього залежатиме, який месидж отримають люди від музики .
— Ви вперше в Україні. Чи чули щось про нашу державу? І які враження від побаченого?
— Я чув, що тут холодно. Але коли приїхав, то побачив, що тепло і туманно — як вдома у Великобританії (сміється). Якщо серйозно, то, звичайно, я чув про Україну — найбільшу країну Європи — ще до візиту сюди. До того ж, у Кембриджському університеті навчається багато українських студентів та діє спеціальна програма україністики, заснована Дмитром Фірташем, у рамках якої постійно відбувається багато цікавих культурних заходів, пов’язаних із побутом та звичаями українців.
До приїзду в Україну я вже побував у багатьох країнах Європі та США. Однак тамтешні традиції хорового співу схожі із британськими. А в Україні, я чув, що вони інші. Мені дуже цікаво з ними познайомитися. У вас співають низькими, багатими голосами. Я з нетерпінням чекаю на зустріч зі студентами консерваторії, аби почути, як саме вони співають, поділитися з ними досвідом та почерпнути українського. До того ж в Україні жили та творили багато відомих співаків, таких, наприклад, як Борис Гмиря.
— Які практичні кроки можуть стати продовженням вашої поїздки?
— Сподіваюся, що вдасться встановити більш тісні зв’язки між студентами українських вузів та Кембриджським університетом, які надалі можуть вилитися у програми обміну. На мій погляд, цього треба прагнути, бо поєднання культур не залежить від національності та релігійних поглядів, а музика прискорює цей процес.
