— Марселю Хазієвичу, марка самбістів Академії котирується
високо далеко за межами України. Скільки часу ви проводите у спортзалі,
відпрацьовуючи прийоми зі своїми вихованцями?
— Я в основному працюю із членами збірної нашого навчального
закладу і країни. З одного боку — під моїм керівництвом уже достатньо зрілі
майстри, досвідчені бійці, а з іншого — багато хто з них потребує, якщо
можна так висловитися, ювелірного огранювання. Адже в Академії навчаються
юнаки і дівчата зі всієї України, які досягли певних спортивних результатів
у себе вдома. Проте для успішного виступу за кордоном людині потрібно добре
розбиратися і тонко відчувати нюанси розвитку світового самбо, бути знайомою
з манерою ведення єдиноборств провідними борцями. Свого часу це чудово
умів робити Ярослав Волощук, який брав у не менш досвідченого вихователя
Нашира Софіна перспективних самбістів і «ліпив» iз них чемпіонів Олімпійських
ігор, світу, Європи. Варто тільки пригадати імена вихованців цих грандів
— Сергія Новікова і Сергія Мельниченка.
Саме таким огранюванням талантів займаюся я. Звичайно ж,
маю і своїх «чистих» вихованців, таких як двократний чемпіон Європи Віталій
Биченок, чемпіони та призери молодіжної першості світу і колишнього СРСР
Ігор Гребенщиков, Володимир Служенко, Євген Соловйов, Валерій Бобошко,
Сергiй Сушко.
— У ці дні у вас подвійні турботи. Адже через кiлька
тижнів пройде черговий чемпіонат світу в Іспанії. Чи можна чекати на медалі
і від «академістів»?
— Обов'язково. Так, зараз ви можете поспостерігати за тренуванням
наших видатних майстрів — чемпіонок і призерок світової першості — Світлани
Буряк, Тетяни Чорної, Катерини Татаренкової. Їм цілком під силу перемогти.
Зауважу, що до нас у спортзал приходять навіть заочники, котрі працюють
в інших регіонах країни. Наприклад, майстер спорту, який приїхав на сесію,
капітан податкової міліції з Ужгорода Олександр Біркович. Тренуються і
діти співробітників Академії. Ми нікому не відмовляємо.
— Самбо і дзюдо — два споріднених види боротьби. Часто
спортсмени виступають і там, і там. Однак виглядає досить дивним те, що
ваші підопічні постійно повертаються додому з нагородами з найпрестижніших
змагань,
тоді як шанувальники японської боротьби «сідають у калюжу».
— Я, звичайно ж, міг сказати: дзюдо — олімпійський вид
спорту, а в ньому і конкуренція вища. Та, думаю, головна причина не в цьому.
Якщо ми — тренери, функціонери, судді, спортсмени — живемо однією дружною
сім'єю (до того ж, нас очолює перший віце- президент Всесвітньої Федерації
самбо Олександр Наухатько, котрий має великий авторитет і неперевершені
організаторські здібності), то наші колеги роз'єднані. Звідси і плачевні
результати, незважаючи на те, що олімпійському видові грошей виділяється
дещо більше.
— Думаю, в Академії грошей на фізичну підготовку виділяють
достатньо?
— Тут ваша правда: обладнання, спортзали є на всіх шести
факультетах. Постійно допомагають і контролюють спортивний процес в Академiї
ректор генерал-лейтенант Ярослав Кондратьєв, проректори — генерал-майор
Олександр Гіда та полковник Євген Мойсеєв. А з поїздками на змагання —
важче. Доводиться, зокрема, самбістам звертатися до спонсорів — «Київ-Пейдж»,
«Укрростхлібінвест», ПКФ «АМК-ЛТД» та інших. Що тут приховувати, з грошима
і в міліції свої проблеми.
— На останньому чемпіонаті світу в Калінінграді вас
нагородили серед 10-ти найкращих арбітрів «Золотим свистком»?
— У світовому суддівському рейтингу я посідаю не останнє
місце. Це почесно і дуже приємно, що тебе вважають одним iз найкращих.
І звичайно ж, нагорода завжди багато до чого зобов'язує і змушує критичніше
ставитися до себе. Адже варто помилитися, і хтось обов'язково закине, мовляв,
от тобі й «золотий свистун»!
— Суддя і тренер Марсель Хасанов, як і всі, має право
на відпочинок. Як він його намагається проводити?
— Дитинство моє пройшло в селі неподалік від Набережних
Челнів. Разом iз такими самими хлопчаками водили пасти коней на ніч і влаштовували
справжні скачки по п'ятдесят кілометрів. Запах степу і кінського поту,
простори і свіжий вітер в обличчя — такі моменти хіба можна забути? Тому
люблю нашу природу, і немає нічого кращого, ніж побути в тиші з вудкою
біля річки або поблукати по лісу з кошиком.
— Про ваші мариновані маслюки друзі роповідають легенди,
але чи не могли б ви приготувати, наприклад, щось оригінальне з блюд татарської
кухні?
— Напевно, я можу добре приготувати м'ясну страву. Ще коли
служив на флоті, дуже часто доводилося підміняти на камбузі кока. А одного
разу, вже у Києві, «психонув» і приготував таку гостру татарську страву
«трикутник». Діти тиждень за мною ходили і просили приготувати їм такого
ще. Так що я прагну обмежуватися вдома роллю їдця.
