Хтось із великих якось зауважив: «Якщо ти живеш серед народу, але відкидаєш його (народу) мову й культуру, то ти або гість, або ворог…» Щоразу цей афоризм спадає на думку, коли їду містом маршрутками чи авто, сидячи серед таких же пасивних слухачів « FMок». І коли безкінечно звучить попса або російський «блатняк», то чудово розумієш нове значення затертого радянського вислову «ворожі голоси».
На відміну від західних «голосів», які успішно зруйнували радянську ідеологічну машину, нинішні «FM-голоси» успішно нищать усе, що генетично пов’язує українця з його Батьківщиною. І те, що двадцять з гаком «FMок», які базуються в Києві, свідомо не помічають нічого українського, то це — частина великої політики, яку замовляють їхні господарі — усім відомі медіа-олігархи.
Яка політична мета стоїть перед «FM-станціями»? Мета проста: нав’язати підсвідомості сотень тисяч людей будь-які смакові пріоритети, окрім своїх — рідних. Притуплення національної свідомості було одним із важливих завдань політики партії в радянські часи. Пам’ятаю, як моя вчителька з «Історії СРСР», коли я вчився у сьомому класі, розповідала нам, що при комунізмі усі національні мови СРСР зіллються в якесь одне прекрасне есперанто, а пізніше, коли капіталізм буде знищено, така мовна експансія пошириться на весь світ. Цікаво, що сьогодні наш, а точніше, не наш інформаційний простір, зайнятий нав’язуванням масам «постсовкового есперанто» — музичного і вербального. Диригенти цього процесу сидять у Москві. А їхні гроші працюють в Україні. Майже усі FM-радіостанції створені на російські гроші і, ясна річ, обслуговують російські інтереси. Передусім — шоу-бізнесові. Їхня мета: витіснити з ефіру все українське. А витіснення з ефіру означає лише одне — цiлковиту ліквідацію національного продукту на українському ж музичному ринку. І цей план послідовно втілюється в життя. Щодня радіо- і телеканали нам розповiдають, що немає української музики, літератури, мистецтва, а якщо і є, то вона (культура) така ніяка, що її ніхто не хоче ані дивитися, ані слухати… Після цих слів пригадується ще один вислів класиків: «Якщо людина відкидає мову і культуру власного народу, то вона віддає свою душу на вічне прокляття»...
Можна пригадати історію. У Російській імперії пан Валуєв був міністром внутрішніх справ. Це — типовий великодержавний шовініст. Починаючи з 1863 року міністр видавав укази, які забороняли на території Малоросії книгодрукування українською мовою, видання періодичної преси тією ж малоросійською тощо. Так от, ми сьогодні, в столиці незалежної України, маємо по одному такому маленькому «валуєву» на кожній окремо взятій FM-радіостанції. Мені особисто абсолютно байдуже, які прізвища вони носять. Це немає ніякого значення, особливо якщо в людини замість очей «калькулятори». Де-юре «FMки» знаходяться поза правовим полем, а точніше, грубо і свідомо порушують усі правові нормативи. Де-факто їхня діяльність лежить в площині злочину проти народу України. Справедливості заради варто відзначити, що тотальної дискримінації на FM-радіостанціях зазнають не тільки україномовні артисти, а також і ті з них, хто співає російською. Тобто в генеральний план геноциду української культури автоматом потрапила й російськомовна частина співаків.
Замовчування, витоптування або ігнорування культури цілої держави — це злочин. Ступінь серйозності цього злочину знаходиться в компетенції значно вищих інстанцій, аніж банальний людський суд. Сьогодні вони не помічають Україну, її культуру, мову, музику. Завтра Україна не помітить їх, бо вони для неї насправді лише мильні бульбашки.
Та нехай сучасні «валуєви» знають, що карма працює за принципом бумеранга...
