Вийшовши на ґанок, Марта застигла від подиву. Довкола все біле-біле. Кудись зникли звичні запахи. Кущі та дерева набули дивних форм. «Годі вже, — подумала Марта, — тут щось не так, краще я додому піду». І тут почула голос Галини: «Марточка, не бійся, це лише сніг. Перший сніг у твоєму житті».
У маленькому житті Марти і справді останнім часом відбувалося багато нового. Вона стала жити в теплому будинку, отримувати смачну їжу, а найголовніше — у неї тепер є Галина, добра, дбайлива, любляча і мила. До хорошого швидко звикаєш, а все погане відходить на задвірки пам’яті.
Там, на задвірках залишилися обривки спогадів про голод, холод і біль. Біль поки що згадується часто — її надто багато випало на долю одного маленького щеняти. Важко забути той жах, коли металева громадина нещадно насувалася на двомісячну крихітку, яка не встигла відбігти вбік (примітно, що відбувалося це не на жвавій трасі — водій, розвертаючись на автостоянці, просто не хотів затримуватися)...
...Важко забути пронизливий біль у той момент і ще довгі-довгі дні лікування, під час яких Марта перенесла декілька операцій і величезну кількість неприємних процедур. Були побоювання, що щеня не зможе повноцінно рухатися. Але намагання людей виявилися не марними.
Зараз шестимісячна Марта — абсолютно здоровий, рухливий підліток. Таку стрибуху ще пошукати треба. В неї легка, весела вдача. Вона обожнює свою Галину, але тільки не розуміє, чому її хазяйка часто засмучується. Адже малятко не знає, що залишити тут назавжди її, на жаль, не можуть. Через велику кількість своїх тварин, нинішня хазяйка Марти при всьому бажанні не має можливості залишати у себе тих, хто проходить у неї реабілітацію. Тому вона дуже сподівається, що для її «випускниці» знайдуться дбайливі та надійні руки.
«Ну що ж ти, Марточка, не бійся, — знову сказала Галина, — підемо гуляти. Все буде добре». Підбадьорена Марта спустилася з ѓанку. Сніг виявився зовсім не страшним. З’ясувалося, що бігати і перекидатися в ньому — суцільне задоволення. Веселися, пустуй, крихітко, і забувай про все погане, забувай! Адже добрих, чуйних людей дуже багато. Для тебе обов’язково знайдеться хазяїн. Неодмінно здійсняться слова Галини, і в тебе все ще буде добре.
Якщо вам потрібен друг, якщо ви готові дати дах цьому чудовому собаці, дзвоніть, будь ласка, Галині: 066 642 9829.
Від редакції: Ми раді повідомити, що завдяки публікації в рубриці «Хочу додому» («Ромашка любить і чекає» — 10 грудня 2009 р.) кішка Ромашка знайшла люблячих господарів.
Інтерв’ю з Лілією Ємельяненко і репортаж з її притулку читайте в завтрашньому номері «Дня».
«ГНОМ» — міське незалежне об’єднання міні-притулків (www.helpdog.kiev.ua) — висловлює величезну вдячність редакції газети «День» за можливість допомогти тваринам, котрі потрапили в біду, і змінити їхнє життя на краще.
