Утім, у кого з наших хвостатих підопічних легка доля? Собаки все своє життя жили біля одного з корпусів Політехнічного інституту. Машка (на фото) — колишній домашній собака. Як вона опинилася на вулиці — невідомо. Періодично наводила цуценят, яких розбирали працівники. Останнім її цуценям виявилася Чита.
Читу не забрали, оскільки в неї виявилася родова травма стегна. І Машка, немов відчуваючи, що необхідна своїй дочці, ніколи її не полишає. Про них можна сказати: як люди живуть рука в руку, так вони — лапа в лапу...
Жалісливі опікуни дуже любили своїх підопічних — годували звареними спеціально для них кашами, стежили за здоров’ям обох собак. Силами волонтерів Маша й Чита були стерилізовані, щеплені, для них були побудовані будки... Невідомо, коли й кому могли перешкодити дві вже дорослі (сім років і чотири роки), виховані собаки, але одного дня прийшла звістка, що на цих собак адміністрацією університету замовлено вилов. Ця новина не на жарт сполохала й опікунів собак, і всіх студентів, які щодня підгодовують цих собак біля корпусу, адже всім відомо, чим закінчується для собак вилов у нашій країні: в державному притулку вони живуть недобре й недовго.
Опікуни зі студентами попрохали адміністрацію відстрочити вилов, їм дали деякий час на прилаштування тварин. Щодня Маша й Чита так само зустрічали студентів, проводжали їх до входу корпусу, лизали руки, але кожен із цих днів міг стати останнім для обох. Слава Богу, горе обійшло їх стороною, собакам удалося знайти притулок, і їх перевезли до нового будинку. Але, мабуть, не всі випробування ще було пережито. Так сталося, що собаки в найближчий місяць знову опиняться без даху: господарі переїжджають і узяти собак із собою не можуть.
Ми нещодавно були в наших підопічних — Маша і Чита так само радіють кожному знаку уваги з боку людини: підходять, довірливо кладуть важкі голови на коліна й дивляться в очі. Цей погляд не можна описати, його не можна передати, його можна лише відчути. Відчути й прийняти всім серцем ту доброту та довіру, з якою народжується кожен собака на цьому світі. І як можна зрадити цю довіру, як можна допустити, щоб Маша і Чита знову опинилися на вулиці під загрозою вилову та знищення?
Заповідь собаки — бути захисником і другом людини, і собаки завше вірні своїй клятві. А ось про нас такого сказати не можна, адже заповідь: «Ми відповідаємо за тих, кого приручили» пам’ятаємо не завжди. Але ми віримо, що цього разу наших сил і волі вистачить на те, аби знайти Маші та Читі справжній дім із люблячими господарями.
Собачки дуже добрі, слухняні, розумні. Вони живуть у своєму собачому світі, де панує пошана до інших тварин і любов до людини.
Нам здається, що в нас, у людей, є одна на всіх велика відповідальність перед усіма покинутими, безпритульними тваринами, адже в наших силах зробити їх щасливими, дати їм свою турботу. Якщо ви відчуваєте цю відповідальність, якщо у вас велике серце, в якому живе любов, приїжджайте познайомитися з Машею та Читою. Просто підійдіть до цих собак, зазирніть у їхні очі й прочитайте в них безмежну відданість і любов!
Тетяна: 0505689814 або 0989513116.
P. S. На жаль, поки ми готували матеріал до виходу, Читуля загинула...
«ГНОМ» — міське незалежне об’єднання міні-притулків (helpdog.kiev.ua) висловлює величезну вдячність редакції газети «День» за можливість допомогти тваринам, що потрапили в біду, та змінити їхнє життя на краще.
