У сутінках, що спускаються, стає виразнішим запах бузку, кущі якого оточують будинок великої актриси (бузок вона особливо любила). Немов бажаючи нагадати Марії Костянтинівні цей аромат, організатори перформанса ще з вулиці почали дійство, розмістивши фотографічні портрети Заньковецької прямо на гілках бузку біля входу в будинок, а пропуском гостям слугували театральні маски. Ніч у музеї це так незвично й романтично! Напевно, тому що вночі яскравіші зірки, сильніші почуття, пронизливіші спогади. Уночі можна зустріти й охоронців будинку — привидів... Он у вікні першого поверху промайнула загадкова фігура в чорному каптурі, що приховує обличчя. Невже й справді, примара?
Ідея вшанувати пам’ять улюбленої української актриси, в рамках святкування Міжнародного дня музеїв, незвичайними ігровими зборами «Примара Будинку Актриси» виникла в колективу Музею М.Заньковецької, очолюваного директором Наталією Бабанською. У ролі Примари виступила відома актриса Лариса Кадирова (саме вона під час роботи у Львівському театрі ім. М.Заньковецької протягом 20-ти років (!) виходила на сцену в образі Заньковецької). Мабуть, Кадрова, як ніхто інший, знає перипетії долі цієї легендарної жінки, немов примірявши на себе її життя, вона злилася з її переживаннями, стражданнями й радощами, творчим щастям і людськими печалями.
Лариса Кадирова зустріла присутніх у одній з меморіальних кімнат музею, сидячи біля гримувального столика, немов Примара Заньковецької. Відповідну обстановку створювали справжні експонати — стилізована коробка сцени, театральні костюми, афіші вистав тих років, численні фото, предмети побуту й особисті речі Марії Костянтинівни. Долинали звуки скрипок і клавесина (грав ансамбль «Київ-бароко»), за вікнами не було чутно міського шуму й Кадирова, примірявши чорну оксамитову маску з вуаллю, що належала Заньковецькій, намагаючись вжитися в образ доброї Примари, розпочала дивовижну екскурсію. Розповідаючи про те, як грала роль Заньковецької на сцені, Лариса Миколаївна згадувала факти й події, і створювалася ілюзія оповідання про переживання власного життя.
Емоційний політ натхнення Кадирової врівноважували факти документів і листів, з витягами яких ознайомлювала директор Наталя Бабанська. Пронизлива історія кохання Марії Заньковецької і Миколи Садовського, викладена в листуванні, була озвучена в літературній композиції студентами Національного університету театру, кіно й телебачення ім. І.Карпенка-Карого. Переходячи з кімнати в кімнату за гостинною хазяйкою Заньковецькою-Кадировою, присутні довідувалися про нові факти життя, зачаровувалися красою внутрішнього світу актриси, захоплювалися самовідданістю служіння театру, засмучувалися її самотністю... З благоговінням розглядали мініатюрну книжечку — «Наталка Полтавка», за якою Марія Костянтинівна вивчала свою дебютну роль, що відбулася в Єлисаветграді 1882 року, а також дублікат білої троянди, врученої після вистави Садовському закоханою Заньковецькою, захопленою його грою, скільки почуття... Зворушливі, ніжні слова Миколи Карповича, з якими він звертався до коханої в листах: «серденяточко моє любеє!», «цяцюня», «моя пташечко», «галочко ти моя чорнесенька», «кицюня моя маненька». Світ стосунків, зворушливий і трагічний, немов вібруючий давніми емоціями від дотику нащадків.
Після театралізованої екскурсії співробітники Музею провели аукціон, на якому було продано три лоти: ювілейна монета, випущена на честь 150-річчя з дня народження Марії Заньковецької, абонемент на безкоштовні відвідини Музею впродовж ХХI століття та унікальне видання «Талан» про життя і творчість Заньковецької, створене колективом Музею.
...У нічному київському небі сяяли травневі зірки, серед яких, напевно, є й «зірка Марії Заньковецької», завершувалася ця незвичайна подорож з гідом — добрим духом Будинку актриси, Заньковецької-Кадирової. Останнім сюрпризом стали пророцтва Примари. Кожен гість витягував своє з таємничого мішечка. Мені трапилося дуже оптимістичне: «Незабаром доля зміниться на краще!»
