У селі Дуброва Миколаївського району під час карантину місцеві люди організувалися і поставили фігуру Матері Божої та зробили насип поблизу пам’ятки археології VII—VIII століття — Стільського городища. Стільське городище — це язичницьке городище, засноване у VII столітті. Городище є пам’яткою археології національного значення. У 2001 році його внесли до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, а у 2015 році рішенням Львівської обласної ради створили історико-культурний заповідник «Стільське городище».
Усе розпочалося із допису львів’янина Володимира Беньо, який, перебуваючи у Стільському заповіднику, побачив новозбудований об’єкт. Про це він повідомив у Фейсбук.
«Яка Ваша точка зору, чи нормально, що на території пам’ятки археології, на найпомітнішому місці, посеред краєвиду, за якихось надцять метрів від печер забабахали постамент з бруківки і капличку, як капітальну споруду?!», — написав Володимир Беньо.
Директор «Стільського городища», археолог Орест КОРЧИНСЬКИЙ каже, що зведення пам’ятника із ним ніхто не погоджував: «Це сталося у селі Дуброва, поруч зі Стільськом, але у заповіднику є 7 пам’яток. Головною пам’яткою є рештки давнього міста у селі Cтільсько, інші пам’ятки входять до структури заповідника. Пам’ятник Матері Божої для мене-християнина — це святе, але його треба знати де ставити. Його поставили так, щоби закрити ввесь цей давній комплекс VIII—X століття. Якби вони його поставили на 30 метрів правіше, тоді б одне одному не шкодило».
4—5 травня біля збудованого пам’ятника збиралися мешканці. Люди кажуть, що на місці стародавніх келій вони мають погреби, а сам заповідник не має чітких меж. Так ситуацію Суспільному коментує депутат сільської ради Тарас Овсяник.
«День» намагався зв’язатися із сільською старостою Стільська, аби він прокоментував ситуацію, однак на телефонні дзвінки він не відповідав упродовж кількох днів.
5 травня прокуратура області відкрила кримінальне провадження за фактом пошкодження пам’ятки національного значення.
Чому виникла двоїста ситуація, пояснює археолог Науково-дослідного центру «Рятівна археологічна служба» Олександр СІЛАЄВ: «Коли йде мова про Дуброву і комплекс біля Дуброви, він до городища має стосунок тільки в тому розумінні, що це об’єкт того самого періоду. Про це свідчать розкопки Ореста Корчинського у 1992 році. Згідно зі звітом, біля «Каменя Диравця» виявили матеріали IX—X століття, того ж періоду, що й городище. У 90-х роках дослідження проводили, але їх не завершили. На сьогодні є розроблена програма розвитку заповідника, за якою цей комплекс має вважатися частиною Стільського городища. Це за прикладом Львова виглядає так: є центральна частина — пам’ятка ЮНЕСКО, а храм Святого Юра також належить до пам’яток ЮНЕСКО, хоча є віддалений від центру міста».
ФОТО З FACEBOOK-СТОРІНКИ ВОЛОДИМИРА БЕНЬО
Керівниця обласного департаменту архітектури та розвитку містобудування Ганна ХАРУН зі свого боку каже, що до Стільського заповідника належать і пам’ятки поблизу. «Номер пам’ятки археології затверджений Міністерством культури у 2007 році. У 2016 році, коли був створений заповідник, під його опіку ввійшли всі ці пам’ятки, які знаходяться на території Стільського заповідника і в тому числі — точкові», — розповіла Ганна Харун.
Водночас, за її словами, паспорт обєкта — Стільського заповідника — досі не розроблений. 8 травня обласна адміністрація відправила усі наявні документи щодо Стільського заповідника у Міністерство культури. «Відправили такий лист у Міністерство разом з актом, і просимо, аби Міністерство вплинуло, тому що припис щодо пам’яток археології національного значення дає Міністерство культури», — пояснює чиновниця.
Юрист Олег МИЦИК каже, що у цій справі слід розмежувати моральний та юридичний аспекти. «Щодо першого аспекту слід зазначити: в нашому суспільстві люди звикли все робити, не задумуючись про можливі наслідки, які можуть настати, особливо коли це вчиняється юрбою.
Що ж до юридичного аспекту, то у випадку, якщо дані скелі входили б до комплексу «Стільського городища», за самовільне проведення ремонтних робіт, пошкодження пам’ятки могла б наставати адміністративна або кримінальна відповідальність. Зокрема, ст. 92 КУпАП передбачено порушення вимог законодавства про охорону культурної спадщини, а саме проведення ремонтних, реставраційних, реабілітаційних робіт на пам’ятці культурної спадщини, зміна призначення пам’ятки культурної спадщини, її частин та елементів, здійснення написів, позначок на ній, на її території та в її охоронній зоні без письмового дозволу відповідного органу охорони культурної спадщини.
Окрім цього, ч.2 ст. 298 КК України передбачено відповідальність за умисне незаконне знищення, руйнування або пошкодження об’єктів культурної спадщини чи їх частин. Частиною 3 ст. цієї ж статті передбачено відповідальність за ті ж дії, вчинені щодо пам’яток національного значення.
Слід зазначити, що ця споруда (фігура Матері Божої. — Ред.) підпадає під ознаки малої архітектурної форми, передбаченої ст. 21 Закону України «Про благоустрій населених пунктів», та, відповідно, є об’єктом благоустрою. В такому разі відповідальність за порушення державних стандартів, норм і правил у сфері благоустрою населених пунктів, правил благоустрою територій населених пунктів передбачена ст. 152 КУпАП. Однак, у зв’язку з тим, що судова практика в таких випадках є дуже розмитою, а коло винних осіб дуже знеособленим, імовірність притягнення винних осіб до відповідальності є вкрай низькою», — підсумовує юрист.
