Вернісаж склали картини сорока незрячих авторів із десяти областей України. Тема робіт — «Як я відчуваю красу світу». Наймолодшому художникові три рочки, найстаршому — 45. Автор проекту — засновниця мистецької молодіжної фундації «Берег Батьківщини» Христина Береговська.
— У мене в дитинстві була найближча подруга, вроджена сліпою, — розповіла «Дню» Христина. — Ми багато років не бачилися, а два роки тому випадково зустрілися. Олена тепер педіатр, і для мене це було великим шоком: як? Дівчина, котра позбавлена зору, так повноцінно живе? При зустрічі говорили про багато речей, що стосуються незрячих. І я, мистецтвознавець, поцікавилася, чи не малюють сліпі? У відповідь почула: «Ще й як!». Отак і виникла ідея проекту.
Спочатку допомогла голова львівського УТОС Оксана Потимко, котра дала координати всіх товариств сліпих в Україні, а далі, каже авторка ідеї проекту, було би бажання... Отож, проблем з організаційними питаннями не виникало — були проблеми з коштами. «Але зі світу по нитці — і вийшла у нас сорочка», — сміється Христина.
Процес малювання кожної картини сфотографовано — разом з виставкою був представлений короткий ролик: «Історія створення виставки». Сама ж експозиція відбувалася в темному просторі, а кожна робота підсвічувалася ультрафіолетовою лампою, що надало творам «ефекту сяйва». На відкритті виставки були присутні художники з Ужгорода, Івано-Франківська, Львова та Львівської області.
Згодом роботи, представлені в експозиції, буде виставлено на аукціон «Подаруй дитині казку». Чому саме така назва?
— Ми телефонували в один з інтернатів Кіровограда, — продовжує розповідь Христина. — І вихователька сказала, що їхні дітки ще жодного разу не читали самотужки казки, бо «Букварів» шрифтом Брайля є достатньо, а от із казками — проблема. До речі, під час підготовки до виставки ми виявили, що саме на Кіровоградщині найбільший в Україні відсоток незрячих...
Відтак на виторг з аукціону організатори експозиції купуватимуть казки шрифтом Брайля саме для діток Кіровоградщини. Втім, не тільки казки. Річ у тім, що разом із картинами дітки надсилали до Львова короткі есе, а дорослі — розповіді про те, як утратили зір. Найбільше організаторів проекту захопили дві історії — з Кіровограда і Черкас. Хлопчик із Кіровограда написав: « Я дуже нечемний, але брат мій дуже чемний. Прошу вас, тітоньки, пришліть моєму братчикові на Миколая хоча б одну мандаринку...». Дівчинка з Черкас повідомила у листі, що її дуже хоче взяти до себе італійська родина: «Я не бачу України, але вихователька мені дуже щедро прищепила любов до своєї Батьківщини. Не віддавайте мене іншій країні — я хочу залишитися вдома»...
Експозиція буде розгорнута у Палаці мистецтв до 8 грудня.
