Проект об’єднав графічні роботи автора, створені протягом останніх двох років. Художник розповів, коли розпочинав працювати над полотнами, ідейно вони ще не були так пов’язані з нашим життям, це радше стосувалося його внутрішніх рефлексій, однак наразі вийшло так, що концептуально картини аж надто пов’язані з тим, що відбувається навкруги.
— Мистецтво завжди лишається антиоксидантом, як і непрості часи в нас насправді є завжди. Ми втратили рай дуже багато століть тому, — вважає Павло МАКОВ. — Сьогодні в Україні ситуація дуже драматична, але вона не виходить за межі традиційної людської драми. Актуальність втраченого раю завжди з нами присутня, це біблійна метафора. Події сьогодні в Україні — результат того, що ми не дуже дослуховувалися до нас самих. Суспільство, всі ті, хто тепер бореться зі злом, котре закорінилося ще в старому режимі, існували в цьому 23 роки і не дуже переймались, або якщо переймались, то недостатньо. Це — постійна проблем, котра, особливо тепер, не лишає байдужим кожного з нас.
Одинадцять різноформатних робіт «Втраченого раю» створені також в період прочитання праці Ханса-Ульріха Гумбрехта «Після 1945. Латентність як початок присутності». Ландшафти художника не прив’язані до реального простору Харкова, де живе і працює майстер. Одразу впадає в око точність і деталізованість зображень, контрастне поєднання вигравійованих елементів бетонного паркану чи шиферного даху будинку й пустого, незаповненого простору довкола, точні ряди зів’ялих соняшників і розгалужені, часом нечіткі шляхи. В одноманітних стелах і пам’ятниках, сухих і ледь живих на вигляд деревах, пустих будинках, в яких не горить світло, кожен може впізнати своє місто, звичний ландшафт. Металеві контейнери, дерев’яні ящики огороджені бетонним парканом, ще темніші у своєму замкненому просторі й спонукають намагатися шукати вихід з цієї мовчазної латентності.
НА КАРТИНІ ЗАВБІЛЬШКИ МАЙЖЕ 3х3,5 МЕТРА ХУДОЖНИК ЗОБРАЗИВ ВИГЛЯД ЗГОРИ НА ДАЧНІ ДІЛЯНКИ, ЯКІ ЗНАХОДЯТЬСЯ НЕПОДАЛІК ХАРКОВА. ЦЮ МІСЦЕВІСТЬ ВІН ЗМАЛЮВАВ НА 12 РОБОТАХ, ВІСІМ З ЯКИХ ВИСТАВИЛИ В МУЗЕЇ
— Мистецтво не призначене для того, щоб поверхово висвітлювати ті події, які відбулися вчора, сьогодні чи стануться завтра, — зауважив художник Микола СТОРОЖЕНКО. — Ці роботи є аналізом сьогодення, вони перебувають поза часом, вирішуючи питання не тільки соціумного буття, а й вічної моралі. Поза життєвою і знайомою нам конкретикою існує також значимість творів. Автор вдається до переосмислення, виражає суть і змушує нас розуміти, що таке мистецтво є елітним.
Біблійна метафора втраченого раю по-новому актуалізується у графічних роботах художника й щораз інакше адаптується до сприйняття глядача. Відкриття проекту також пов’язане з благодійною акцією Національного художнього музею України «Леви своїх не лишають».
— Під час Майдану два з половиною місяці музей прожив на лінії вогню, — розповіла заступник генерального директора музею Марина СКИРДА. — Тепер ми вирішили сконцентруватися на темах, які несуть у собі важливу для нас суть. Проект Павла Макова цілком пасує до цієї концепції, тим паче, що графічних полотен у постійній експозиції представлено мало. Мета акції «Леви своїх не лишають» — об’єднати тих, хто хотів би взяти участь у благодійних проектах, своєю працею, авторськими творами, книжками для обміну. Щотижня ми збираємо від 15 до 25 тисяч гривень. Може, це й крапля в морі, але ми надаємо конкретну допомогу людям, які цього потребують, закуповуємо препарати для медиків, які працюють в АТО, тобто фактично воюють на передовій. Долучитися може кожен охочий, придбавши каталог робіт Павла Макова за грошову пожертву для поранених військових і музеїв у зоні АТО.
Виставку можна побачити до 26 жовтня.
