Як відомо, суспільство, так само як і природа, не терпить вакууму — трохи більше року минуло вiд того дня, як з українського горизонту — із суто економічних причин — зник конкурс «Смірнофф», але з’явився його аналог, i дуже приємно, вітчизняний. Причому зовсім не у столиці. У старовинному західноукраїнському місті Мукачеве ось уже вдруге відбувся конкурс молодих дизайнерів- студентів українських вузів, у яких навчаються майбутні конструктори та модельєри. Кворум був повний — в Закарпаття приїхали представники Київського, Хмельницького, Львівського та Івано-Франківського інститутів. Взяли участь у конкурсі, ясна річ, і господарі: наймолодший в Україні вуз, що готує конструкторів для легкої промисловості, — Мукачевський технологічний інститут.
Тут треба відзначити, що певний брак досвіду господарів у проведенні заходів такого рівня дав подвійні результати: з одного боку, конкурс був неформальний, дуже безпосередній, і підсумки його справді визначало журі, але, з іншого боку, було допущено декілька формальних проколів, головний iз яких — сама назва конкурсу. Внаслідок збігу безлічі обставин захід називався «Сезони моди в Мукачево», при цьому воно не мало і не має ніякого відношення до відомих київських «Сезонів моди». Безперечно, цим новоявлені організатори зашкодили і собі, і «Сезонам», однак наступного разу конкурс матиме іншу назву.
Що ж до самого конкурсу, то він був дуже показовим для стану надто ще молодого покоління українських дизайнерів. Як це дивно, нашу молодь абсолютно не хвилювали європейські постмодерністські штучки чи космополітичний мінімалізм. Навпаки — головною її турботою було зробити «свою», українську моду, і на прес-конференції юні модельєри з хвилюванням запитували метрів — членів журі (головою журі було запрошено Вікторію Гресь, а членом журі була Ганна Бабенко), — сповідають вони європейську моду чи йдуть «своїм шляхом»?
Та ці запитання були більше для проформи, позаяк молодь, як виявилося, особисто для себе все вже вирішила. Саме другий шлях обрала для себе більшість учасників фестивалю. У трьох номінаціях: прет-а-порте, «Народження кутюр’є» і «Мистецтво» було багато глибоко національних мотивів. Можливо, позначилось те, що цей предмет проходять у вузах — як ми зрозуміли, в навчальній програмі народному костюму приділяється досить уваги. Ця тема проходила взагалі крізь усю програму фестивалю, і навіть на «круглому столі» наступного дня відбулася презентація книжки львівського мистецтвознавця Галини Стельмащук «Український стрій».
Проте за винятком цієї спільної межі всі номінації різнилися. Найблагополучніше виглядала прет-а-порте (саме в ній було вручено єдину першу премію). Тут тон задавали господарі, які репрезентували і срібно-космічну тему (Н.Кушнірчук, Л.Гоменко «В польоті»), і кольорову трикотажну (Н.Тоба «Не відчуваючи») і, ясна річ, національну, але дуже помірну і, якщо можна так висловитися, адаптовану (О.Морозова, Н.Бучок «Сірі ландшафти»). І хоч перемога дісталася представникам Хмельницького («Незримий крик душі», О.Сидорук), потенціал наймолодшого українського вузу був у повній наявності (NB! Конкурс був справді молодіжний, аж до милої традиції давати назви колекціям — і не тільки назви, але й «описи», причому часто у віршованій формі). Існування номінації «народження кутюр’є» і то видалося частині журі, зокрема його голові, відомому українському дизайнеру Вікторії Гресь, досить спірним. Ну справді, про яку справжню haute couture, навіть, так би мовити, в зародку, може йтися в студентських роботах? Та й потім, таку назву номінації студентами чомусь було розцінено як відсутність всякої відповідальності перед потенційними покупцями: вони натхненно «творили» «високу моду», абсолютно не замислюючись про те, чи сподобається вона кому-небудь, окрім них, і чи захоче (і зможе) хто-небудь це носити. Повернутись на землю і повернутись обличчям до замовників на післяконкурсній прес-конференції їх переконували члени журі Ганна Бабенко та Вікторія Гресь, які дуже добре знають, що таке реальна робота дизайнера. В цій номінації кращою було визнано колекцію львів’янки Ю.Жук «Космічна феєрія» зі спеціально замовленими і чудово виконаними аксесуарами.
Ну, а номінація «Мистецтво» (адекватна «авангарду»), по-моєму, в наш час взагалі не повинна існувати. Просто необхідно розширити рамки прет-а- порте (під визначення «носити можна все, що можна носити»), але якщо вже тісні навіть вони — то це вже арт-мода.
І справді, в цій номінації були колекції, які виглядали як міцне прет-а-порте: «Час за горизонтом» О.Седоухової та Н.Велігурської і «З глибин» О.Очеретного — вони й були визнані кращими.
Гран-прі цього року так і не знайшло свого господаря — надто вже прискіпливе виявилося журі. Та це тільки підбурило студентів, які пообіцяли, що вже наступного року головний приз точно знайде свого господаря.
Повертаючись до проблеми центру Європи, за час перебування в чудовому містечку Мукачеве я дізналася і зрозуміла, що Європа має кілька центрів — адже вона не кругла і не квадратна, тож розташування центру залежить від того, як міряти, а тому може бути заперечене. Безперечним є одне: якщо люди, подібно до мукачевських організаторів конкурсу, прагнуть жити по-європейському і справді докладають до цього зусиль, то вони таки житимуть у центрі Європи, а вірніше, її центр буде там, де живуть вони.
